24 липня 2010 року у німецькому Дуйсбургу на фестивалі танцювальної музики Love Parade 2010 внаслідок масової паніки та тисняви загинуло 20 людей. Ще пів тисячі людей травмовано. Організатори фестивалю вже заявили, що це був останній Loveparade.

[відступ редакції - зазвичай у своєму блозі я не описую новинні сюжети, тим більше трагічні, але я відчуваю необхідність висловитись з цього приводу]

Loveparade – щорічний фестиваль електронної музики, що відбувався (навіть у Вікіпедії так написано – в минулому часі) з 1989 року в Німеччині (крім 2004, 2005 та 2009). 2008 року в Дортмунді він зібрав рекордну кількість народу – 1,6 млн.

Трагедія сталась внаслідок ряду помилок в організації заходу. На Лавпарад в Дуйсбургу, населення якого близько 500 тис. чоловік,  приїхало 1,4 млн людей. Фестиваль вперше (і востаннє) проводився на закритій території, вхід на яку був лише через тунель. В якийсь момент організатори вирішили, що народу на фестивалі забагато і перекрили вхід – він був на виході з тунелю. Та люди, яких в тунелі зібралось близько пів мільйона, все йшли і йшли, підпираючи людей біля закритого входу. І тут, чи то було наказано відкрити вхід, чи то люди самі почали напирати і перелазити, але натовп зі страшною силою ринувся вперід. Почалась тиснява, деякі люди не втримались і попадали прямо під ноги іншим людям. Почали з’являтись жертви, а через щільний натовп машини швидкої допомоги довго не могли проїхати до місця трагедії!

А тим часом у центрі Loveparade гучно грала музика і люди танцювали, нічого не знаючи про трагедію – адже було прийнято рішення не афішувати того що сталось, щоб не спровокувати нову хвилю паніки.

Відео з трагедії (Увага! Не дивитись людям зі слабкими нервами, вагітним та дітям!).

***

Це дуже сумна подія. Стільки років поспіль слово Loveparade у всіх асоціювалось зі святом, свободою, коханням, музикою, яскравістю, а тут в один момент починає асоціюватись зі словами паніка, трагедія, траур! А у моєму списку мрій з’являється така мрія, якій так і не судилось втілитись в життя – побувати на Love Parade.

Цікава річ – асоціації, особливо погані. Коли ми згадуємо про фільму “Армагедон”, то на ряду з шатлами, Брюсом Уіллісом та прекрасною піснею від Aerosmith обов’язково згадуємо трагедію 1998 року в Червонограді з 4 загиблими і 16 травмованими школярами. А що у вас виникає в уяві при згадках таких місць як Хіросіма, Чорнобиль, Беслан, Скнилів…? А Дуйсбург?

1 день, 1 місце, 20 життів, – для порівняння, в Україні за 2008 рік лише в ДТП загинуло 7690 чоловік, тобто 21 в день (не говоріть, тільки, що я черствий, – це не так, просто цікаво стало порівняти з такою статистикою), – і цілої епохи в танцювальній музиці під назвою Love Parade не стало!

Депресивний якийсь текст вийшов – та тема життя і смерті вічна і періодично нагадує про себе. Я, зі свого боку, приєднуюсь до співчуттів близьким і рідним усіх загиблих в трагедії!

І на завершення ставлю музику, яку написав Андре Танненбергер (він же ATB) у пам’ять жертв фестивалю – ATB “In Love With You”:

R.I.P. Love Parade

Роман Голубовський.

Постовий сьогодні – українські новини.

]]> http://blog.golubovsky.com/loveparade-2010-tragedy/feed/ 6 http://blog.golubovsky.com/womens-magazines/ http://blog.golubovsky.com/womens-magazines/#comments Thu, 15 Jul 2010 17:00:38 +0000 Роман Голубовський http://blog.golubovsky.com/?p=1448 На днях попався мені в руки один жіночий журнал. Крім реклами косметики, історій з життя зірок і статтей на тему сексу та психології я знайшов у ньому (о диво!) – статтю про блоги та соціальні мережі! В статті розповідалось про те, що блоги це круто, і що з допомогою них можна (приводились розповіді блогерів жіночої статі, щоправда без посилань на самі блоги) отримати роботу, одружитись, самовиразитись – словом, все, що потрібно аудиторії цього журналу. Крім того, перераховувались основні соціальні мережі з коротким описом. Ці описи мене заставили усміхнутись:

Facebook.com – Помогает завести полезные и бесполезные знакомства в любых уголках планеты. Хотите поболтать с аборигенами Австралии? Вам сюда!

Vkontakte.ru – Прекрасная возможность для амбициозных, уверенных в своих силах профессионалов заявить о себе и установить связи. К всеобщей выгоде!

Вконтакте, як виявилось, – російський LinkedIn, а з доступом до інтернету тільки в Україні так погано, бо в Австралії навіть аборигени підключені до мережі і навіть сидять в Фейсбуку.

З скріншотів можна зробити висновки, що журналіст, який писав статтю, навіть не спробував зареєструватись у відповідних соцмережах. Такі вони, жіночі журнальчики!

Постовий: ticapac розповість, як розкрутити твіттер.

В суботу 10 липня був на фестивалі Global Gathering 2010. Сказати, що мені сподобалось – нічого не сказати! Все було просто нереально класно. Чотири танцполи, кіловати звуку, 18 тисяч яскравих людей,  позитивна енергетика, найкращі діджеї – ось що таке Global Gathering.

Кількість хороших діджеїв просто зашкалювала, приходилось обирати, під кого танцювати. Дуже сподобався Jerome Isma-Ae зі своїм унікальним стилем. John O’Callaghan відіграв прогнозовано добре. Eddie Halliwell так і випромінював енергію. Ну а Gareth Emery був просто неперевершений – заслужено входить в десятку найкращих Dj-їв планети! А зустрічати сонце під музику Armin Van Buuren разом із тисячами таких же щасливих як ти людей – це просто щось неймовірне!

Добре, не буду вас томити текстом, дивимось фото (їх багато як ніколи), відео а також в кінці непоганий відеосюжет про Global Gathering від zametno.net

Фото з Global Gathering Ukraine 2010:

Jerome Isma-Ae @ Global Gathering Ukraine 2010

Serge Devant @ Global Gathering Ukraine 2010

John O’Callaghan @ Global Gathering Ukraine 2010

Eddie Hallivell @ Global Gathering Ukraine 2010

Lilu Dallas

Funkagenda @ Global Gathering Ukraine 2010

Eddie Halliwell @ Global Gathering Ukraine 2010

Gareth Emery @ Global Gathering Ukraine 2010

Gareth Emery @ Global Gathering Ukraine 2010

Fedde Le Grand @ Global Gathering Ukraine 2010

Armin Van Buuren @ Global Gathering Ukraine 2010

Armin Van Buuren @ Global Gathering Ukraine 2010

Відео з Global Gathering (ще відео тут):

Gareth Emery “Sanctuary”

Armin Van Buuren – Gaia “Aisha”

Відеосюжет про Global Gathering від zametno.net

Сьогодні ми поговоримо на тему, яка майже місяць тримає чоловіків біля екранів телевізорів, і жінки, при всьому своєму бажанні, не можуть з цим нічого зробити. Ми поговоримо про чемпіонат світу з футболу 2010.

Я взяв інтерв’ю у Григорія Грущака – вболівальника, який був у Південній Африці і бачив на власні очі, як відбувається чемпіонат. Вдалось йому це завдяки перемозі у фотоконкурсі від Adidas. Отож, інтерв’ю:

Q: Привіт, Григорій! По доброму заздрю тобі. Почнемо все cпочатку. ПАР – це ж на іншій частині світу. Розкажи, як ти туди добирався? Скільки часу зайняла подорож?

A: Справді, Південна Африка знаходиться далеченько, практично, за 9000 км. від Львова. Добиратись прийшлось транзитом: через Київ-Париж. Сам авіапереліт із пересадкою у Франції зайняв практично 16 годин! Зазначу, що із Парижу я летів розкішним та величезним за розмірами літаком Airbus A380 компанії AirFrance (доречі, квитки на нього розходяться дуже швидко, незважаючи на велику ціну – близько $1500 за економ клас).

Вже в аеропорту міста Джоганнесберга (саме так правильно звучить його назва) мене зустріла делегація Адідасу і відвезла у готель…

Q: І які враження були, як тільки вийшов з літака? У всіх Африка асоціюється зі спекою, піском, тубільцями, дикими тваринами. А яка вона – Африка в ПАР, в Йоганнесбурзі?

A: Спершу важко навіть було уявити, що я знаходжусь в іншій частині світу, по ту сторону екватора! Адже, коли я вийшов із літака в аеропорту, краєвид довкола мало нагадував африканські джунглі. Саме місто Джоганнесберг є великим мегаполісом із потужною інфраструктурою та мальовничими місцевостями, які я мав змогу побачити за 4 дні перебування. Вразило, що по дорозі з аеропорта до центру міста вздовж смуги автобану (а дороги там не гірші за німецькі) розвішані прапори країн учасниць чемпіонату. Щодо погоди, та зараз там, як відомо, зима, яка мало нагадує нашу: практично відсутні опади і сонячне небо, за рахунок чого температура стрибає від 20 градусів вдень до 0 вночі.

Q: Хм, цікаво, це ж у людей липень асоціюється з холодом, а січень зі спекою! Але повернемся до твоєї подорожі. Що скажеш про все, що стосується туризму – готель, в якому тебе поселили? Сервіс? Я чув про випадки викрадення речей у гостей ПАР, не стикався з таким?

A: Готель виявився досить класний, з хорошим сервісом (зірочок як мінімум 4). Жив я сам у двоспальному номері на 5 поверсі, із видом на центр міста. Щодо злочинності, у Джоганнесбурзі вона дійсно дуже велика. Нащастя, мені не доводилось із нею стикатись, – сек’юріті мене нікуди самого не відпускали:)

Q: А які вони, місцеві жителі (Йоганнезбурга, інше населення – знаю, ти їздив на екскурсії)? Чи у час проведення чемпіонату світу доводилось бочити лише туристів? Вдалось із кимось поспілкуватись? Розкажи і про одних і про інших.

A: Справді, я мав нагоду відвідати багато різних місцевостей, які розкривають сутність африканського життя.

В перший день мав нагоду подивитись їхнє популярне театральне шоу “Umoja”. Від перегляду захоплює дух – грати вміють вони дуже добре! Також побував у музеї африканської історії – основну роль в якому приділяється їхньому колишньому президенту Нельсону Манделлі – вміють вони поважати президента;)

Туристів було дуже багацько: мав нагоду спілкуватись з німецькими, італійськими, сербськими, японськими, бразильськими та словацькими фанатами. Організатори із Adidas, які мною опікувались, були місцевими. Цікаво, що практично у кожного із них є родичі в Європі! Загалом, місцеве населення дуже привітне і щире.

Q: Десь такою – привітною і щирою – і виглядає дівчинка (чи то хлопчик) в заставці чемпіонату. Поки готувався до нашої розмови, за моїм вікном бігали діти і кричали “Ке Нако!” Там теж всі кричать “Ke Nako”?;) Знаєш, що це значить?

A: Ні, такого не пригадую:) Хоча, деякі африканські імена звучать схоже…

Перекладається ця фраза, здається, “час настав”. А взагалі-то я там дуже мало чув їхніх 10 національних мов, – здебільшого, там спілкуються на нашій рідній – англійській:)

Q: Знаю, ти був на грі “Німеччина-Гана”, яка відбувалась на стадіоні Соккер сіті. Цей стадіон є найбільшим на всьому Африканському континенті і вміщує 94 700 людей. Саме на ньому буде проводитись фінальний поєдинок. Які враження від такого здоровенного стадіону?

A: Я встановив своєрідний рекорд – побував на найбільшому для себе стадіоні. Soccer City виглядає вражаюче! Всередині дійсно відчуваєш себе на святі футболу. Я сидів на нижніх рядах по центру, – до футболістів було рукою подати. Перед матчем мене застерігали про сильний шум від вувузел, пропонували навіть взяти затички у вуха – щоб не оглохнути… Але я навіть не відчув цього шуму. Здивувало мене те, що фанів Німеччини та Гани не розсаджували по окремим трибунам, а сиділи вони в перемішку. Ще один позитивний аспект – це зручний вхід (вихід) до стадіону, він займає досить мало часу і без штовханини, як в Україні. А загалом, свято футболу вдалось!!!

Q: Тобто, не такий страшний звук Вувузел, як про нього говорять? Привіз як сувенір до дому цей своєрідний символ ЧС 2010? Будемо тепер чути на матчах Карпат африканські звуки?

A: Ну, не зовсім. Звук потужніший ніж від наших дудок, але ще потрібно вміти дудіти, – а це, повір мені, не дуже просто: я спершу навіть звуку не витиснув!:) Купував свою вувузелу на місцевому ринку, так було дешевше (хоча, не дуже вона і дешева – майже 10 євро за кавалок пластику, зробленого в Китаї).

Q: ПАР стала першою країною Африки, яку вибрали для проведення такої масштабної події як Чемпіонат світу з футболу 2010, і після цього чемпіонату ми перестаємо вважати її країною третього світу. Як думаєш, після Євро 2012 думки зміняться в кращу сторону і про Україну? Що порадиш (побажаєш) нашим організаторам?

A: Звичайно, Південну Африку відвідало дуже багато туристів зі всього світу, і практично кожен щось пізнав нове і яскраве про цю країну. Гадаю, Україна теж має хороший шанс проявити себе. Якщо організатори візьмуть досвід попередніх країн, додадуть до цього колоритні родзинки України і втілять усе це в реальність, тоді ЄВРО пройде на УРА!

Q: І останнє запитання. За кого будеш вболівати в фіналі? А заодно можеш подякувати спонсорам чи (і) звернутись до фанатів футболу, які читатимуть це інтерв’ю.

A: Після того, як вилетіла збірна Німеччини, за яку я вболівав, буде важко  знайти їм заміну. Але, думаю, збірна Голандії зможе з третьої спроби нарешті вибороти звання найкращої на планеті!

Звичайно, не можу не відзначити організацію цієї незабутньої поїздки компанією Adidas. Як кажуть, “неможливе стає можливим!”:) І велике спасибі всім моїм друзям та знайомим, які підтримували мене впродовж фотоконкурсу – http://gol.open.ua/blog/show/5#post.

Q: Дуже дякую тобі за цікаву розмову! Бажаю, щоби всі інші мрії збувались з такою ж легкістю.

Сьогодні ми говорили з Григорієм Грущаком, якому пощастило побувати в ПАР на Чемпіонаті світу з футболу 2010. Якщо у вас з’явились запитання, можете звернутись до нього в Твіттері чи Фейсбуці:
twitter.com/grycko
facebook.com/hryhoriy.hrushchak

Дуже раджу переглянути фотоальбом Григорія з ПАР – JohannesburgSouthAfrica

Всі фото, використані тут © Григорій Грущак

Роман Голубовський

Почалось усе з того, що за три тижні до приїзду Tiesto організатори – компанія AM:PM – оголосили про зміну місця виступу з ВЦ Lemberg до Іподрому. AM:PM мотивували це розміром сцени Tiesto, яка “не влазила у приміщення Лембергу”. Та фанати Тієсто в один голос запевняють, що причина у бажанні “згребти побільше грошей” – кажуть, що аренда іподрому дешевша, а місця більше – відповідно, і квитків продати можна більше. Не знаю, як на рахунок розміру сцени, та Лемберг потенційно може вмістити до 10 тисяч людей, а білетів було продано однозначно більше – це видно було по кількості людей.

Незадоволення Іподромом було ще до початку виступу. Львів’яни прекрасно знають: типова львівська погода – це дощ! І, як не дивно, всі найгірші очікування здійснились: дощ лив як з відра!

Почались всі проблеми ще на вході. Щоб краще усвідомити, через що потрібно було пройти фанату, щоб побачити і послухати Tiesto, уявіть, що цей фанат – ви.

Ви проходите першу браму і виходите в поле. Ніч, тому навколо темно – ви йдете на світло і звук, які йдуть від сцени. Під ногами нічого не видно. Лише на дотик чути, як ваші ноги ходять по траві і ви молитесь, щоб тільки не стати у щось мокре.

І ось, ви приходите до входу на концерт. Те, що це вхід ви розумієте не по освітленій вивісці, а по натовпу, який тиснеться тут. Щоб зайти на концерт – а саме для цього ви сюди прийшли – вам необхідно самому стати частиною цього натовпу. Починається дощ. Ви стоїте в середині натовпу, вас тиснуть зі всіх боків такі ж бідні замучені мокрі люди як ви, на голову лиє дощ, під ногами болото і, крім цього, ви поки не знаєте, що ваш вхід (Main, Fan або Vip) зовсім не там, де ви стоїте – адже позначок ніде не видно!

Народ штовхається – всі нервові. Одна думка – лише б не послизнутись на болоті і не впасти на землю. Так проходить пів години, година. Люди мліють, все більше людей розвертається і з криками та спорченим настроєм їде додому. Але ж ви – фанат Тієсто (а можливо, ви навіть приїхали з іншої області щоб побачити свого кумира) – тому ви тиснетесь далі.

Якимось дивом після години у натовпі (чергою це назвати важко) ви нарешті підходите до потрібного входу і бачите охорону, яка дуже повільно по одному пропускає людей, присвічуючи маленьким ліхтариком на пластикові квитки. Нерви не витримують і ви майже криками звертаєтесь до першого охоронця з запитаннями, “що ж це таке!” На що охоронець, не менш нервовий ніж ви і теж криком починає проклинати тих організаторів, які мало того, що вирвали його у вихідний вночі в таку негоду з дому, так і входів зробили всього 4 невеликих, а людей – тисячі! Після спілкування з охоронцем стає приблизно зрозуміло, що би він зробив з представниками AM:PM (подробиці замовчуєм).

Нарешті ви зайшли всередину – мокрий, брудний, нервовий, змучений. Попереду ще кілька годин танців в болоті під дощем. Ласкаво просимо!

Ще кілька цікавих фактів про чудеса організації від AM:PM. Фан-зона – це, зазвичай, невелика зона під самою сценою для найбільших фанатів. Та на львівському виступі Tiesto на іподромі Fun-зона приймала близько 60% всіх фанатів, мейн-зона знаходилась від сцени на відстані близько 60 метрів. Ті, хто говорив про бажання організаторами нагребти грошей, тут мають підтвердження своїх слів.

А щасливі власники квитків у Vip-зону – це люди, яких ошукали найбільше. Фани заплатили по 400 гривень за те, щоб постояти на подіумі далеко від сцени – постояти, бо накриття не було і там(!), а дивани мокрі від дощу. А дехто ще й платив по 1000 гривень за мокрий столик, за яким також не посидиш – взагалі гроші на вітер!

А що сказати про гостей міста! Багато людей, які були на концерті Tiesto у Львові, приїхали з інших областей, були гості з Польші, Росії. А яка це реклама для Львова! Та й для Тієсто – цікаво, він догадується про це? Відтепер для багатьох слова Tiesto і Львів асоціюються з болотом, холодом і тиснявою!

Є інформація, що готується судовий позов на AM:PM. Не знаю, щоправда, наскільки реально вдасться щось зробити. Ось група ВКонтакте, створена спеціально для цього – http://vkontakte.ru/club18607321.

Дуже раджу також почитати коментарі (більше півтори сотні) свідків івенту тут – http://music-blog.com.ua/tiesto-at-lviv-26-06-2010-lemberg-kaleidoscope/#comments. А також буду вдячний за розповсюдження інформації про цей випадок – посилання, ретвіти. Народ повинен знати своїх героїв:

[народна творчість]

*****

І на завершення про сам виступ Маестро. Добре, що деякі люди (і я у тому числі) можуть абстрагуватись від поганих умов і повністю віддатись атмосфері виступу. А Tiesto був просто неперевершений! Його виступ сподобався всім (хто попав і дочекався, звичайно). Позаду маестро був величезний екран, на якому відео синхронізувалось зі звуком – наприклад у треках з вокалом на екрані співали вокалістки. Це явно щось інноваційне, і дуже видовищне! У себе в твіттері Tiesto потім написав: “The rain didn’t stop us from having an amazing party,thank you Lviv!”. От, якби не організація… але, здається, я вже про це написав.

P.S.: ще одна історія за участю AM:PM

Роман Голубовський

Натомість, частина тих, хто не вміє і не любить фотографувати, часто зневажливо говорить: “Всі стали фотографами!” або “Фотографів розвелось…” В свою чергу досвідчені фотографи нерідко показують своє зверхнє ставлення до любителів – “Куди вам до нас, професіоналів!“ Помічали такі тенденції?

А от я не розумію таких позицій!

Запам’ятайте, коли збільшується грамотність людей – це добре!

Я, наприклад, часто стикаюсь з таким: коли прошу когось зазнимкувати себе, то фотографія виходить не надто якісною (голова знизу, а решта місця – фон; крива лінія горизонту; обрізані частини тіла етк). А все тому, що людина не звикла робити фотографії, і відповідно не помічає такі “дрібниці”. Вам хіба не хочеться мати гарні фотографії? І мені хочеться. А збільшення “грамотних” в плані фотографування людей збільшує кількість потенційно гарних ваших фотографій.

Тепер повернемось до людей, яким це може не подобатись.

“Інтернет засмічується усіляким лайном (непотрібними фотографіями)“. Нічого не засмічується – лежить собі фотка на далекому фотосервісі, і ніхто про неї не знає, ніхто її не бачить. А знаєте чому ніхто (і ви в тому числі) навіть не догадується про існування поганих фотографій? Тому що на погані фотографії ніхто не ставить посилань. А посилання в інтернеті – все! По ньому переходять люди і пошуковики. А відтак ви бачитимете лише хороші фотографії, на які хтось поставив посилання, бо вони варті уваги.

Професійним же фотографам аматори можуть не подобатись одним: якщо всі стануть фотографами, у них не буде роботи. Приклад перший. Скажіть, хто з вас не вміє писати? А тепер скажіть, скільки з вас заробляє на життя тим, що пише тексти? Приклад номер два. Вийдіть у час пік на головні дороги столиці і гляньте, скільки водіїв їде (або стоїть – час пік же) у своїх машинах. А тепер задумайтесь, скільки з них складає конкуренцію автогонщикам.

Ви вже, думаю, здогадались, до чого я хилю: для того, щоб досягнути високої майстерності у чомусь, потрібно віддатись цьому повністю + талант! Насправді, хорошим фотографам немає чого переживати – ніхто роботу у них не забере. А посереднім… – які ж з них тоді професіонали!

Тому, гайда всі за фотоапарати, і на вулицю – фотографувати бруківку! А потім додому, дивитись що вийшло, після чого знов на вулицю виправляти недоліки.

Ну і що з того, що всі навколо ходитимуть з фотоапаратами як польські туристи! Зате, колись ви приїдете, для прикладу, до Львова, станете біля Оперного Театру і попросите пересічного перехожого сфотографувати вас. А він поставить вас де потрібно, сфотографує, а ви будете потім дивуватись – бо і вас видно, і Оперний, і ангели не обрізані, і лінія горизонту рівна, і реклама в кадр не потрапила і нічого зайвого. А все тому, що всі стали фотографами!

[По законам жанру тут мало би бути пафосне фото автора з фотоапаратом]

Роман Голубовський

Постові (як отримати):
Кулемет.com – це стрімкий та правдивий потік інформації
Про цікаве в інтернеті вам розповість Ticapac’s blog

Минулого року Німеччина святкувала 20 річницю падіння знаменитої Берлінської стіни, що розділяла країну на дві ізольовані одна від одної частини протягом 28 років. Святкування відвідували колишній президент Радянського Союзу Михаіл Горбачов, екс-президент США Дожрдж Буш, канцлер Німеччини 1989 року Гельмут Коль. І дуже символічно, що гімн до цього грандіозного святкування написав двічі найкращий DJ світу, який народився у Східній Німеччині – Paul Van Dyk.

Саме ця видатна постать в суботу 12 червня зібрала фанатів Trance у Київському МВЦ.

Нагадаю, що виступ німецької легенди Trance-музики мав відбутись ще 1 травня 2010 року, та був перенесений на 12 червня у зв’язку з хворобою близької для Пола людини.

Виступ Paul Van Dyk тривав близько 3-х годин і супроводжувався неперевершеними світловими ефектами: здоровенний екран, що світився різними кольорами, величезна кількість прожекторів та потужні лазери по бокам – все це створювало неабияку атмосферу. Під час виступу деякі з пісень, такі як Paul Van Dyk “Home” чи John O’Callaghan “Find Yourself”, весь зал підспівував в унісон. Особливо потішили у виконанні Пола треки, що вважаються класикою Trance – такі як Underworld “Born Slippy”, Rank 1 “Airwave” ну і неперевершений “For An Angel”. Символічно пролунали слова “We Are One” (вищезгаданий гімн), які варто було розцінювати не стільки в контексті об’єднання Німеччини, скільки як об’єднання Paul Van Dyk зі своїми фанатами. А на завершення шоу пролунали слова з пісні “Home”: “My home is where you are” – наче зізнання Пола в коханні своїм прихильникам: “Мій дім – там де ви!“

Фото з Paul Van Dyk @ Qievdance Київ, МВЦ 12.06.2010:

А тепер кілька відео з виступу PVD @ Київ, МВЦ 12.06.2010:

Paul Van Dyk @ Київ, МВЦ 12.06.2010 – “Home”:

Paul Van Dyk @ Київ, МВЦ 12.06.2010 – Underworld – “Born Slippy”:

Paul Van Dyk @ Київ, МВЦ 12.06.2010 – John O’Callaghan “Find Yourself”:

Paul Van Dyk @ Київ, МВЦ 12.06.2010 – “For An Angel”:

Постовий: Смотреть сериал Интерны онлайн

Вчора нарешті повністю закінчив всі свої стосунки з інтернет-провайдером Воля Бродбенд, простіше кажучи відключився.

Раніше я написав гнівну статтю про Волю, яка, доречі, привернула до себе багато уваги. Сьогодні я розповім, чим же все закінчилось і постараюсь максимально об’єктивно (постараюсь дивитись на ситуацію збоку) дати оцінку діям інтернет-провайдера у конкретному випадку.

Історія. Склалась наступна ситуація: абонент (тобто я), що користувався послугами інтернет-провайдера Воля Бродбенд (Воля-Львів) близько року і був досить лояльним клієнтом, двічі протягом трьох днів був відключений від послуг інтернет-провайдера у зв’язку з перевищенням дозволеного трафіку. Коли абонет запідозрив щось не те і почав розбиратись в ситуації, виявилось що комп’ютером та інтернетом в дні, коли були зафіксовані перевищення, він не користувався взагалі. Та і трафік перевищено було у кілька разів в порівнянні з місячним лімітом абонента, – до цього часу ліміту майже завжди вистачало. Абонент почав звертатись до провайдера Воля Бродбенд з допомогою різних каналів зв’язку – телефон (кол-центр), центр клієнтського обслуговування, e-mail листування та відкрита критика в мережі Інтернет. Жодна з цих комунікацій не дала бажаного результату і абонент, заплативши близько 250 гривень несправедливо нарахованого йому боргу, відключився від послуг інтернет-провайдера і став злісним ненависником бренду Воля: при кожному згадуванні назви провайдера почав відчувати огиду і розповідати всім оточуючим про свій досвід співпраці з цією компанією.

А тепер давайте розберем, що ж саме неправильно робила Воля. І почнемо з того, чому взагалі це неправильно. За підсумками минулого 2009 року “Волю Бродбенд” названо українським інтернет-провайдером номер один за кількістю абонентів. Послуги підлключення до інтернету – як на мене одна з найперспективніших галузей на даний час (можна порівняти з мобільним зв’язком), адже все більше людей підключаються до інтернету, а оскільки за інтернетом майбутнє, користуватись ним будуть (умовно кажучи) постійно. Залишається лише одне питання – “яким інтернет провайдером?” Тому провайдер повинен бути зацікавлений у довгострокових (читаєм вічних) клієнтах. Для цього недостатньо просто продати послугу один раз – клієнта потрібно також утримати і зробити так, щоб він став лояльним (і приводив нових клієнтів) – це називається клієнтоорієнтованістю.

І саме клієнтоорієнтованості у Волі немає – замість того, щоб спробувати розібратись в ситуації, працівники Волі перекидували проблему одне на одного і не проявили жодного зацікавлення в збереженні клієнта. Тобто явно окреслюється пріоритет короткотермінових цілей перед довгостроковими.

Врезультаті Воля ОТРИМАЛА від мене близько 250 гривень.

Зате ВТРАТИЛА лояльного клієнта, що за минулий рік приніс близько 1000 гривень і близько 720 гривень приносив би кожного наступного року (пояснення, чому саме такі цифри, я опускаю – просто прийміть на віру). Крім того, у мене є досить багато друзів, яким при розмові на тематику підключення до інтернету буде передаватись мій досвід співпраці з Волею. Один з них, для прикладу, найближчим часом буде підключатись до інтернету, і я вже точно знаю, послугами якої компанії він не користуватиметься – а це ще мінус 720 гривень щороку. Йдемо далі, мою статтю про незадоволення ВОЛЕЮ за перших 2 дні прочитало 300 чоловік (за даними Google Analytics), а посилання на неї ретвітнули близько 40 разів (твіттеряни погодяться, що це досить пристойно). На форумі споживачів топік присвячений даній темі на даний час переглянуто 442 разів. Це все я веду до того, що з кожним потенційним клієнтом, який прочитавши про мій випадок обрав іншого провайдера, Воля також втрачає мінімум 720 гривень на рік.

Як бачимо, мінусів набагато більше ніж плюсів. Тепер давайте поговоримо конкретно про те, що ж Воля робила неправильно. Почнем з представників Волі, з якими я мав щастя поспілкуватись:

1) Кол-центр Волі – тут гарно пояснять, як і коли сплатити борг, але коли справа заходить про серйозніші речі – “неправильно нарахований трафік” – починають задавати купу одинакових питань (ох, скільки я їх наслухався!) і врешті-решт відправляють в центр клієнтського обслуговування. Загалом кол-центр у порівнянні з іншими інстанціями (див. далі) працює порівняно непогано.

2) Центр клієнтського обслуговування – молоді дівчатка в один голос зі знанням справи пояснюють, що ніякої помилки бути не може, задають ті ж запитання що й їх колеги по телефону, щиро співчувають тобі і кажуть, що нічим допомогти не можуть. Технічно обізнаних людей там немає, або їх просто не кличуть. Єдине бажання дівчат – (ні, не допомогти клієнтам!) аби від них відстали. Найбільший результата – заява з проханням розглянути ситуацію. Телефонна відповідь на заяву відбулась аж через два тижня (замість обіцяного тижня):

- Повідомляємо, що в проханні у вашій заяві відмовлено!
- Чому?
- Мені не відомо цього, відомо лише що відмовлено.

І майже через місяць прийшов лист, по вмісту якого тяжко сказати – це відповідь на заяву чи прохання оплатити борг. Оцінка центру абонентського обслуговування Волі – жахливе місце з непрофесіоналами і проявами бюрократизму.

3) E-mail листування – я написав 6 листів і отримав 6 відповідей. На всі листи відповідали різні люди – Олег, Ростислав, Вадим. І якщо деколи хтось з них міг постаратись і глянути до статистики і прислати якісь цікаві дані – з’являлось світло в кінці тунелю (як то використання модему двома компютерами – в мене всього один комп’ютер), то далі наступний працівник знову твердив, що в них усе правильно і лише доказував правоту ВОЛІ. Тобто кожен підходив до ситуації з бажанням пошвидше перекинути проблему на плечі іншого – таким чином проблему стало неможливо вирішити, сьомого листа я писати не став. Потрібно, щоб окремим випадком займався окремий працівник. Через цей факт оцінка для Волі – “незадовільно“!

4) Інтернет. Наперед вибачаюсь за тавтологію, але аж смішно: інтернет-провайдер ВОЛЯ навіть не моніторить інтернет!!! (порадьте їм хтось Google Alerts!) Це для мене теж стало дивиною. Не буду приховувати, я чекав їх реакції на пост, який я написав, хоч якоїсь – ні, реакції не було! Тут обійдусь без коментарів – самі все розумієте.

Підсумовуючи все вищесказане зазначу, що якщо інтернет провайдер Воля Бродбенд продовжуватиме в цьому ж дусі, нові клієнти (на яких зосереджена вся стратегія компанії) переведуться і стануть колишніми клієнтами. Щоб такого не сталось, замість того щоб вкладати гроші в рекламу на транспорті/білбордах чи викидати на “вірусне відео” (див. нижче), потрібно інвестувати в розвиток (дослідження, навчання, зарплати) структур, що відповідають за роботу з існуючими абонентами!

Прощавай, ВОЛЯ! Ти була поганим інтернет-провайдером!

І на завершення “вірусне” відео від Волі (подивіться, на що йдуть їх гроші) – Клиника Доктора Волева:

В суботу 22 червня у Львові відбулась очікувана всіма меломанами подія – рок-фестиваль Stare Misto 2010. Минулорічний фест Старе Місто став найкращим фестивалем літа в Україні, тому від Stare Misto 2010 чекали чогось надзвичайного. І надзвичайне відбулось!

Хоча дійство починалось о 14:00, я прийшов лише о 19й – на двох хедлайнерів: Горана Бреговіча та Океан Ельзи. Все відбувалось на стадіоні Україна. Місце під сценою було поділене на 3 сектори з різними цінами квитків – по 40, 90 та 250 гривень. У день концерту найдешевших квитків, як не дивно, не було. Приємно здивувала публіка – на відміну від безкоштовних концертів вона зібралась більш цільова та культурна. На Stare Misto 2010 до Львова поз’їжджались люди як зі всієї України так і з закордону – я, наприклад, бачив людей з білоруським прапором.

Goran Bregovic, відомий своїми саундтреками до фільмів Еміра Кустуріци, виступив просто фантастично. Його запальна музика не давала людям стояти на місці – танцювали всі! Живе виконання пісень “гурту, що грає на весіллях та похоронах” надзвичайно сподобалось. А ще, аж дотепер ходжу і наспіву легенький мотивчик “In The Death Car”.

Та коли на сцену вийшов Славко Вакарчук та залунали перші акорди пісні “Там де нас нема”, відразу стало зрозуміло, що організатори недаремно доручили завершувати фестиваль саме Океану Ельзи. Їх виступ на Старому Місті 2010 став одночасно і початком всеукраїнського туру в підтримку нового альбому Дольче Віта. Виступ Океану Ельзи – це маса енергії, позитивних емоцій, гарного настрою та зірваного від співів горла.

А тепер фото з рок-фестивалю Stare Misto 2010:

Stare Misto 2010: Квитки

“Stare Misto 2010: Стадіон Україна

Stare Misto 2010: Фани відпочивають

Stare Misto 2010: Танці

Stare Misto 2010: Goran Bregovic

Stare Misto 2010: Танціюють всі

Stare Misto 2010: Горан Бреговіч

Stare Misto 2010: ОЕ – Славко Вакарчук

Stare Misto 2010: Океан Ельзи – червоні прожектори

Stare Misto 2010: Океан Ельзи – руки вгору!

Stare Misto 2010: Вакарчук роздягнувся

Stare Misto 2010: Дольче віта

Stare Misto 2010: Славко Вакарчук

Ну і трошки відео:

Горан Бреговіч – In The Death Car (live)

Океан Ельзи – Надя (live)

В суботу 15 травня у ВЦ Лемберг відбувся виступ ATB у Львові.

Коли батьки запитали у автора статті, на кого це він на цей раз йде, щоб довго не пояснювати він увімкнув їм ATB “9 P.M. (Till I Come)”. “ВАУ!” – сказали вони. Так, цю пісню не чув хіба глухий, а сам ATB є живою легендою танцювальної музики.

Це був вже другий танцювальний івент такого масштабу у Львові (перший – виступ Blank & Jones), і якщо порівнювати організацію, то можна з абсолютною впевненістю сказати, що організатори навчились на власних помилках: тепер все було на голову вище! Вхід, гадрероб, бар, туалети, курилка – все було на високому рівні.

Щодо виступу ATB, то словами неможливо передати ті емоції, які він викликав: все було дуже круто! Як тільки з’явився Andre Tanneberger, публіка почала скандувати “ATB, ATB, ATB…” – таке повторювалось постійно під час виступу. ATB грав як треки зі своєї останньої компіляції “The DJ 5 In The Mix”, так і свої хіти типу “Till I Come”, “Let You Go”, “Hold You”. Особисто автора також дуже потішив старенький хіт Modjo “Lady”.

Також варто похвалити діджеїв, що грали до і після – як Josh Gallahen, що приїхав разом з Андре, так і українські Bald Bros., Tigran Oganezov, Garry Shumoff, Paul Wheaten – всі відіграли на ура.

Ладно, не будем вас томити розповідями, краще просто покажем фото з ATB @ Lviv:

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Ось так все гарно світилось

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Силует

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Андре Танненбергер деригує

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Лазери

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – багато світла

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Лазерна дівчина

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Танцпол здалека

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – І знов світло

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Танці

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Туборг-гьорлз

ATB @ Львів, Lemberg 15.05.2010 – Дим

Ну і кілька відео з ATB @ Львів:

ATB @ Lviv, Lemberg 2010 відео – Let You Go

ATB @ Lviv, Lemberg 2010 відео – Modjo “Lady”

ATB @ Lviv, Lemberg 2010 відео – 9 P.M. (Till I Come)

ATB @ Lviv, Lemberg 2010 відео – Laser Girl Performance

ATB @ Lviv, Lemberg 2010 відео – Hold You