Деколи для того, щоб сповна оцінити що-небудь, потрібно, щоби пройшов час. Пісня може не сподобатись при першому прослуховуванні, але згодом ти навіть відводиш їй місце у своєму оповіданні. Фільм може здатись геніальним при перегляді, але через два дні ти навіть не згадаєш його назви. Художника можуть не цінити усе життя – аж поки він не помре. Схоже буває і з книгами: щось йде в забуття, а щось відкладається у пам’яті і впливає на тебе.
Рік смертей та революцій. Саме так я назвав би 2011 рік.
Щороку помирають люди, але 2011-й був особливо щедрий на смерті. Це Стів Джобс, смерть якого, багато людей (зокрема, блогерів) назвали подією року – і це незалежно від того, користуються вони продукцією з надкушеним яблуком чи ні. Крім того, його смерть в одну мить зробила знаменитим та (за логікою) багатим Уолтера Айзексона, якому пощастило написати біографію Джобса просто перед його відходом у інший світ. Незважаючи на те, що вона, – біографія ця, – продавалась трохи більше двох місяців, вона стала найбільш продаваною книгою року на Amazon. Читати далі »
Ірина Білик настільки геніальна у всьому, що виділяючи якийсь один її талант, я боюсь даремно принизити своєю незгадкою інші. Її харизма впливає на всі її таланти, а тому впливає і на всіх, хто спілкується з нею – спілкується як особисто, так і через вуха, пропускаючи крізь себе її пісні. Білик не треба навіть нічого придумувати, як іншим сірим так званим співачкам, завдання усього життя яких (тобто місія, з якою вони прийшли на цей світ) – це бути фоном для неї, для неперевершеної Білик. За один ледь помітний кивок її голови змагається вся поп-еліта пост-радянського простору, за один секундний погляд всі – від Васі-сантехніка до Петра-Миколайовича-депутата – готові віддати весь свій заробіток, весь свій спокій і всього себе. Та Ірині Білик не потрібні ні визнання еліти, ні любов пролетарська. Не треба, бо вона самодостатня, як і всі великі люди, яких народжувала колись Земля. Білик – геній, і додати ще щось до цих двох слів і одного тире буде зайвим. Білик – геній! Крапка.
Як можна рекламувати товар? Можна замовити рекламний відеоролик, який буде розроблений за правилами, стандартами та здоровою логікою. В ньому будуть переважати приємні кольори, гарні обличчя задоволених споживачів і правильне позиціонування товару. Але реклама вийде нудною і ніхто нічого не купуватиме, незважаючи на витрачений бюджет. А ще можна випадково або не випадково зкреативити, і відео вийде таким, що рознесеться по інтернету самими користувачами, і цитуватиметься людьми на перекурах.
На днях з’явився новий якісний продукт української поп-індустрії – пісня “Не цілуй“ у виконанні дещо неочікуваного дуету: гурту ТІК та Ірини Білик. Пісня вийшла неймовірно мелодійною та романтичною. Відеокліп і мелодійність і романтику тільки підкреслив.
Епізод 1. Купую щось у кіоску. Продавець – повненька жінка, на вигляд років п’ятдесяти – називає ціну в 16 гривень. Дивлюсь, що у мене є з купюр і даю 20-ку. Після чого, знайшовши ще 6 гривень даю і їх – щоб жіночці було зручніше давати решту, адже в сфері торгівлі продуктами завжди проблема з мілкими купюрами. Продавець дає мені придбані продукти і більше нічого. Стою, чекаю. Позаду підпирає черга. Далі чекаю. Читати далі »
Як казав дідусь Ленін, якщо сильно захотіти – можна в космос полетіти! (як не Ленін? – всі розумні фрази і винаходи казав Владімір Ільїч) І якщо відкинути наукову фантастику (”хочу глянути на марсіан зблизька”, “хочу переміститись в часі і поговорити з Ісусом”, “хочу бути Софією Ротару“), то при величезному бажанні і впертому прагненні здійснити його, цього бажаного можна досягнути.
Глянути хоча б на текстовий переклад російських фільмів – той що знизу екрану. Хіба це переклад? Замість хоч якоїсь користі, він лише дає привід посміятись з української мови. А все через невисокий бюджет на переклад – тому і робиться він нашвидкуруч. Ідея є, а реалізація…
В інтернеті цю проблему помітити ще легше. Читати далі »
Почув тут одну цікаву пісеньку. Виконує її співачка з ботанічно-еротичним псевдонімом “Пыльца“. Мелодія досить приємна – після двох прослуховувань вже наспівую. А назва у композиції взагалі така, що вона просто повинна стати популярною – “Я люблю тебя Киев“.
Але от слухаю, і не покидає думка, що слово “люблю” тут не просто неправильне, – воно так і жадає заміни на протилежне: “я ненавиджу тебе Київ”.
Інтернет змінює наше світосприйняття. І ми навіть не уявляємо, на скільки сильно. Якихось років 8-10 тому, коли в громадських місцях звучали слова комп’ютерної тематики, люди навколо озирались з нерозумінням; а у мене на устах з’являлась легенька усмішка: “колеги”, – думав я (у цей час я навчався на спеціальності “комп’ютерна інженерія”). Пройшли роки, і чути в тих самих громадських місцях про “Вконтакте” стало звично, мабуть, не лише мені, але і старшому поколінню.
Та саме цікаве те, що інтеграція віртуальної реальності в людські ряди лише посилюється – як кількісно, так і якісно: збільшується відсоток людей, що користуються інтернетом, збільшується час проведений в мережі, збільшується захоплення людей інтернетом. За цим захопленням ледь встигають технології – людське бажання до споживання інтернету всюди цілком природно призвело до появи різноманітних гаджетів та мобільного інтернету. І якщо поки трохи дивно (я б навіть сказав “дико”) звучать слова Юлії Тимошенко такі як “У мене хотіли вилучити НАВІТЬ IPad!“, то надалі інтернетизація (і витікаюча з неї гаджетизація) лише збільшуватиметься. А тому стає цікаво, що ж воно нам принесе. Цікаво навіть не стільки технологічні нововведення, скільки психологічні та моральні зміни в людях, спричинені інтернетом.
