Щороку святкувати Різдво я їжджу до своїх бабці та діда в село. І хоча я вже давно не маленький, вони для мене і надалі залишаються моїми бабцею та дідом, і святкувати Різдво я і надалі їжджу до них. Село називається Стоянів. Цьогорічне Різдво мало чим відрізнялось від попередніх. Ну хіба що погодою.

Справжні різдвяні фотографії:

Знайдіть кота:

Ну і не втримався, щоб не сфотографуватись на фоні килима:

Роман Голубовський

Минулої суботи побував на Цирку Дю Солей (Cirque Du Soleil), який гастролював у Києві з програмою Saltimbanco. Останній раз я бував у цирку ще будучи дитиною, навчаючись у школі. Те, що я бачив тоді, і те, що бачив тепер – різні речі. Тоді це було дитяче захоплення трюками. Тепер, на Цирку Дю Солей – цілком доросле і усвідомлене захоплення досконалим шоу.

Цирк Дю Солей – не зовсім цирк у його класичному розумінні. Та і аудиторія, що зібралась на показ (на відміну від аудиторії Московського Зоопарку ) не зовсім дитяча. Дітей майже не було. Хоча, можливо це через доволі високу ціну – квитки по 400-900 грн. Але повернемось до шоу.

Cirque Du Soleil – це не просто цирк, це ціле шоу, зі всіма відповідними атрибутами; це театралізоване дійство з яскравими декораціями та світлом, живою (і дуже динамічною) музикою та співами, специфічною хореографією, красивими костюмами та гримом, неймовірно цікавою подачею всіх постановок та – ось це вже від цирку – довершеними трюками.

Увага до деталей – ось, що найбільше сподобалось в Saltimbanco – кожен крок, жест, міміка продумані; поки хтось у центрі показує трюк, решта учасників шоу ледь помітно ходять-сидять-лазять по бокам, створюючи яскравий фон. Всі виступи шоу об’єднані одним стилем, розфарбовані одними фарбами, і навіть музичне оформлення настільки своєрідне, що після закінчення шоу награє-наспівується у голові. Словом, Цирк Дю Солей сподобався!

Для тих хто не був, або для тих хто був і хоче згадати – ось кілька відео з Cirque du Soleil “Saltimbanco”, які знайшов в мережі. Вживу це, звичайно, на порядок краще, але дивимось що є.

Cirque du Soleil “Saltimbanco” - Bungees

Cirque du Soleil “Saltimbanco” - Russian Swing

Cirque du Soleil “Saltimbanco” – Boleadoras + Tap dance

Cirque du Soleil “Saltimbanco” - Duo Trapeze

Cirque du Soleil “Saltimbanco” - Juggling Act

Cirque du Soleil “Saltimbanco” - Chinese Poles

Cirque du Soleil “Saltimbanco” - Official Trailer

Роман Голубовський

Я – не типовий відвідувач Московського зоопарку. Я не дитина і не вчителька – а зазвичай зоопарк відвідують люди одного з цих двох типів. Але зоопарк сподобався. Моєму фотоапарату він полюбився також. Дивимось фото.

Фото з Московського зоопарку:

Краєвид зразу після входу. Зоопарк розташований посеред міста – навколо нього дороги і жилі дома.

Є два озера. В озері плавають, в тому числі, і качки. Гляньте, яка гарна

Багато тварин на вулиці. Скоро зоопарк мали закривати на зиму

А ще є кілька приміщень, в них тваринам тепло. В одному з приміщень за склом живуть мавпи

Горила. Кінг Конг, словом

Орангутан, самка

Мешканці тераріуму мені сподобались найбільше

Ігуана

Пітон

Черепаха

Такі милі крокодильчики

А цей тигр – найнервовіша тварина в зоопарку. Він ходив взад-вперед без перестанку: “Як же ви – глядачі – мене вже дістали!”

Гімалайський ведмідь добрий – йому кидали їжу

Верблюд. Цікаво, про що він думає

Так, двохгорбий

Див. всі “Московські хроніки”

Фото: Роман Голубовський

Шешори знаходяться в Карпатах – а в Карпатах гарно навіть восени. Шешори знаходяться недалеко – а тому туди можна з’їздити навіть на вихідні. В Шешорах є резорт (це такий готельно-відпочинковий комплекс) “Шешори” – а значить буде де жити. Співставивши ці три факти було вирішено: вихідним в Шешорах бути!

- А ви звідки? – питав водій. Він, як виявилось, екскурсовод, який крім екскурсій підробляє перевезенням гостей до Шешор. Цього разу він перевозив гостей (тобто нас – нас було двоє) від вокзалу в Коломиї, куди ми доїхали поїздом.

- Зі Львова.

- Думав з Києва. З Києва до нас частіше приїздять. Крим вже надоїв, їдуть в Карпати. Приїжджають до нас, в Шешори! – Андрій (так звали водія-екскурсовода), говорив багато, говорив з запалом, і виглядав як людина, повністю задоволена справою, якою займається, – Частіше приїжджають літом і зимою, але мені осінню тут навіть більше подобається: все не тільки в зелених кольорах, але і жовте, і багряне.

Я спіймав себе на думці, що слово “багряний”, здається, я чув останній раз ще в школі.

Ми приїхали до резорту “Шешори” вночі, тому нічого крім нічної темряви не бачили. Бачили тільки адміністратора і наш, на цілі вихідні, дім. Дім нас приємно вразив – дерев’яний двоповерховий будиночок на ім’я Котедж. Всередині запах дерева і свіжості. Чисто, світло, затишно. Інтер’єр – те що треба: мінімалізм і гуцульська простота. Він доповнював все, що ми побачили зранку.

А зранку ми нарешті побачили, що ми в Карпатах – тобто в горах. А при одному погляді на кольори осіннього гірського лісу згадався наш водій-екскурсовод Андрій. Все було зелене, жовте і (головне!) БАГРЯНЕ. І хоча погода була похмура і холоднувата, вигляд навколо нереально тішив око, а запах – ніс.

Резорт Шешори

Резорт Шешори – це колись санаторій, збудований, схоже, за радянських часів, який кілька років тому отримав нове дихання. І називатись став резортом. Те, що тут було радянського, реставрували. А те, чого не було – добудували. Так крім основної будівлі з’явився і з’являються далі дерев’яні котеджі. Надворі альтанки і кам’яні печі-мангали. Баня, джакузі і чан. Всередині оформлений в гуцульському стилі ресторанчик “Зимовий сад”. Він не лише гарно оформлений, там ще й годують смачно. І все це посеред карпатських гір-лісів.

Але оформлення оформленням, та основне – люди. Мені було дивно, але персонал ставиться до відпочиваючих не як до чергових клієнтів, а як до людей. Замість “дякуюзаходьтещевільнакаса!”, працівники резорту щиро цікавляться кожним постояльцем. Це можна порівняти з тим, як цікавляться кожним перехожим в маленьких віддалених селах. І це приємно (особливо, порівнюючи з сервісом вже згадуваного Криму, наприклад).

Чан

А ще в резорті Шешори є чан. Чан – то такий великий казан на вогні. Але в ньому замість овочів і м’яса щоб приготувати суп, лежать люди – щоб приготувати здоров’я і гарний настрій. Він стоїть просто неба. Ми приймали чан при температурі повітря 4 градусів. Температура води в чані, при цьому – від 40 до 60 градусів. Банник Роман (один з тих хороших людей – див. вище) каже, що найцікавіше приймати чан зимою, коли температура повітря нижча нуля і на голову падає сніг. Що тут сказати, чан дуже сподобався. Навіть не так. ЧАН НАМ ДУЖЕ СПОДОБАВСЯ!

Село Шешори

Та Шешори одним резортом не обмежуються – як бонус йдуть неймовірної краси карпатська природа та населений пункт. Село Шешори, хоча і невелике – з населенням близько 2 тисяч чоловік – має свою сторінку в Вікіпедії (а ви думали, звідки я знаю ксть населення!).

Воно йде вздовж ріки з гарною назвою Пістинька (там навіть водоспади є – ми їх, щоправда, не бачили), а з боків огорнуте горами. А які в Шешорах хатинки! Кожна з них – в комплексі з подвір’ям і всім що на ньому – як музей просто неба. Кожна чиста, вибілена, акуратна. А людей на вулиці майже немає. І все село Шешори – разом з річкою, природою, горами, хатинками і тишою – викликає враження якоїсь нереальності, навіть казковості.

Дивишся на цю казковість, і розумієш тих київських людей, які їдуть не до Криму а у Шешори. В мегаполісі шумно, на пляжах шумно, а тут тиша. Тут можна розслабитись і насолодитись краєвидом. Словом, в Шешорах круто.

На цьому свою розповідь буду завершувати, далі фотографії.

Шешори. Фото:

Вигляд з балкону:

Те ж саме:

Сам балкон:

Так виглядає наш котедж ззовні:

А так зсередини:

А це він вночі:

В Шешорах випав перший сніг:

Це баня та чан. Зверніть увагу на природу навколо. Сидиш в чані і любуєшся:

І знову котедж (він так любить фотографуватись!):

І такі краєвиди:

Спуск від резорту в село:

Сільський магазин:

Сільський магазин всередині. Тут як в супермаркеті – є все:

Сільська дорога з казковими гуцульськими хатинками:

Ось такі от хатки – ну хіба не казка?:

Або от такі:

Криниця на подвір’ї:

І щось таке:

І ще гори:

Ну і осінні кольори в Шешорах:

Зелене, жовте, багряне:

P.S.: Захочете з’їздити, вся інфа тут - www.sheshory.com.ua

Роман Голубовський

Фото: Роман Голубовський, Леся Кривень

Республіка ЩАСТЯ, літо цілий рік, багато музики і багато світла, наркоманський рай, секс зі всіма і всюди – це найрозповсюдженіші асоціації зі словом Казантип. Що з цього правда, а що ні – читайте далі.

Довідка

КаZантип проходить щорічно в Криму під відкритим небом на березі Чорного моря. Місце розташування – село Поповка, що знаходиться на відстані 30 км. від Євпаторії. Це країна (саме країна, а не фестиваль) шалених вечірок і живої музики, танців і, як стверджують ті, хто там побував, найкращого у світі відпочинку!

Історія Казантипу почалась 1992 року, коли на змаганнях з віндсерфінгу майбутній президент Республіки – Нікіта Маршунок – увімкнув на пляжі музику. Наступного року, коли людей приїхало ще більше, серед них були і діджеї, які пивезли з собою пластинки щоб не нудьгувати. Змагання відбувались на півострові під назвою Казантип, недалеко від недобудованої атомної станції, яка стояла посеред поля як велетенська голівудська декорація для фільму про апокаліпсис. 1997 року Президент влаштував вечірку на атомній станції «Ніч в Реакторі», яка увійшла в історію рейв-руху. За кілька років невелика тусовка серферів та їх друзів перетворилась у «Фестиваль всього на світі, що пов’язано з літом, морем і сексом» – 1999 року на Казантип з’їхалось вже 12 000 людей. 2000 року «фестиваль» змушений був переїхати у інше місце – саме тоді він перестав бути фестивалем і став Республікою Казантип.

З 2001 року і до сьогодні «Республіка щастя» проходить поблизу маленького села Поповка в Криму, на березі Чорного моря. Тепер KaZantip відвідують близько 100 000 чоловік за сезон. На території Республіки Z знаходиться 15 танцполів, близько 30 барів і ресторанів, 2 кінозали під відкритим небом, 3 кайтстанції і маса дивних архітектурних споруд. Цьогорічний КаZантип носив порядковий номер Z’19 і проходив з 30 липня по 27 серпня.

Щороку на “Республіку Z” з’їжджається маса іменитих DJїв. Цього року лайн-ап Казантипу прикрашали такі імена як Sander van Doorn, Richie Hawtin, John Digweed, Ricardo Villalobos, Groove Armada, Marco V, Moonbeam, Pendulum, James Zabiela, Serge Devant, Danny Howells, Hernan Cattaneo, Bobina, Arty, Omnia тощо.

Враження

Як відомо, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. От я й вирушив до Поповки, щоб побачити на власні очі і відчути те, про що так багато разів чув. Зразу повинен зробити важливу ремарку: я був на Казантипі всього один день, тому враження не можуть бути достатньо повними – для цього потрібно “потусити” тут хоча б тиждень. Та для поверхневого огляду (а на більше я й не претендую) цього достатньо.

Перед тим як їхати на Казантип, я проконсультувався з людиною, що вже була там. Він розповів багато корисного, та мабуть найважливішою його порадою були ці кілька слів: “Головне – нічому не дивуватись!” Цю фразу нам (я був разом з 3-ма колегами) довелось згадати навіть не зайшовши на територію “Республіки”.

Наркотики і алкоголь

В Поповці на одному перехресті під музику в стилі “техно”, що грала з якогось магазину, викрикуючи незрозумілі слова і розмахуючи руками та ногами танцював неадекватний тип років під 30. По його “танцю” було зрозуміло – в його крові однозначно щось є. За кілька метрів від нього на сходах лежала, судячи зі всього, його подруга, в одній руці тримаючи пляшку якогось алкогольного напою. Вона час від часу піднімалась і постійно рухалась у схожому на конвульсії танці. “Головне – нічому не дивуватись!” – подумали ми і пішли далі.

Але(!) незважаючи на такий яскравий початок, далі випадків настільки відвертих проявів наркоманії за час нашого перебування на Казантипі більше не було. Те саме стосується алкоголю – зустрічались люди під градусом, деякі навіть під занадто великим градусом. Але якщо взяти сумарно кількість людей, що приїхали на Казантип, і порівняти з такою ж кількістю людей, що відпочивають у різних нічних клубах, думаю різниці в кількості випитого алкоголю чи вжитих наркотиків не було би. Абсолютно ніхто там вживати ні одне ні інше не заставляє. Треба констатувати, що якщо на Казантипі і вживають наркотики, то це не через те, що “Республіка” така – це через те, що молодь у нас така!

Ціни на вхід

У час, коли ми підійшли до кас перед входом на територію Республіки Z, – близько 19 години, – черг майже не було. Це мене навіть здивувало, адже я наслухався про казантипівські черги, які потрібно вистояти під палючим кримським сонцем. І це 19 серпня, тобто у день перед офіційним закриттям, з зірковим лайн-апом. Ціна квитка на Казантип (по ньому можна лише раз зайти на територію республіки) у цей день – 800 грн. Ціна візи (багаторазовий вхід) – 2000 грн. або 1600 грн. якщо попередньо зареєструватись на офіційному сайті республіки – kazantipa.net

Сансет

І ось ми зайшли. Навколо ходять одягнені у все кольорове люди і височіють дивні футуристичні споруди. Ледь чути звук хвиль та тихенькі звуки спокійної музики, яка доносяться десь здалека. Над територією кружляє вертоліт, в морі видно кілька яхт. Ми зайшли на територію Казантипу в час просто перед “сансетом”. Цей час тут вважають особливим. Під час заходу сонця народ неіснуючої республіки збирається на пляжі і разом спостерігає, як світило сідає за горизонт. Відбувається своєрідне єднання. Дуже красиве видовище!

Споруди

Далі ми пішли прогулятись територією Казантипу. Що відразу сильно вражає – це різні споруди, конструкції, будівлі, скульптури. Кожна з них, – будь це велетенське приміщення танцполу чи невеликий робот з металевих прутів, – це окремий витвір мистецтва. Чи то головна сцена з чимось, схожим на радари по бокам, чи то поміст, з якого гарно оглядати територію, чи то круглий Sunset Point, що стоїть просто в морі, чи то численні металічні тварини, розташовані по всій території – все цікаво і оригінально. Казантип – це такий собі музей під відкритим небом, який лише додає міфічності і нереальності усьому, що тут відбувається.

Ціни на випивку та їжу

У першому барі, до якого ми зайшли, пляшка пива коштувала 50 грн, а за 50 грам горілки просили 25 грн. Та якщо пошукати (що ми і зробили), можна знайти пиво і за 15 гривень (а десь я читав, що і за 10). Пляшку Шампанського – напій республіки Казантип – можна придбати усього за 45 гривень. Також на території республіки працювало кафе, де можна було нормально поїсти – і теж з цілком помірними цінами. Тобто те, що на Казантипі все неймовірно дорого – міф! (Ну а для москвичів, яких тут багато, в порівнянні з московськими такі ціни взагалі смішні!)

Ніч, танцполи і музика

Потрохи стемніло, і почався головний час на Казантипі – ніч. Якщо на фотографіях, які ви далі побачите, вас здивує невелика кількість людей (а фотографував я ввечері та зранку), – знайте, народ тут живе вночі. З 22-ї години і до ранку працює більшість танцполів і танцює більшість людей. Вночі Казантип нереально красивий (цього, на жаль, не зміг донести мій фотоапарат). Всюди грає музика; багато світла – велетенські прожектори та потужні лазери. Словом, краса неймовірна – це необхідно побачити.

Main Stage під відкритим небом збирав найбільшу кількість народу. Саме тут в день мого перебування на Казантипі виступали Hernan Cattaneo, Nick Warren та John Digweed. Крім іменитих музикантів і великої кількості народу, Main Stage дійсно здивував світлом (численні лазери практично не переставали світити) та різноманітними шоу з танцівниками та піротехнікою. Чудернацької форми Dark Side ззовні білий, а всередині чорний. Багато шуму було навколо нього, та мені якось не щастило там чути хорошу музику (хоча в цю ніч повинні були виступати і Arty і Omnia – не щастило, видно!), тому і не затримувався у ньому довго. Зовсім навпаки було з Faberge, де проходив тиждень “Live On Mars” – живі виступи гуртів кожного дня. Зайшовши туди і почувши як грає англійський synthpop-гурт Monarchy, ми залишились на цілий їх виступ. Аж смішно було, що на КаZантипі мені сподобались не стільки діджеї, скільки живі музиканти. Раджу послухати їх. У схожому ззовні на літаючу тарілку Stone найбільше, що мені сподобалось – це лазери. А от у круглому UFO завжди було повно людей та мало місця. Тут знаходився осередок Breakbeat музики на Казантипі під назвою In Beat We Trust, яким керувала Lady Waks з Росії. Музика та атмосфера в UFO мені сподобалась – можливо, навіть найбільше. Kiss FM порівняно зі всіма рештою танцполів, особливою архітектурою не відрізнявся, зате музика тут грала до самого ранку, чи навіть правильніше буде сказати дня. Ну і не міг не залишити про себе гарних спогадів Sunset Point – танцпол прямо посеред моря. Тут теж постійно було повно людей і хороша музика. Ну і досить, мабуть, згадувати про танцполи. Щодо стилів музики, які я почув за час свого перебування, то тут найбільш популярними були Techno та Progressive House, а от свого улюбленого Trance я зовсім не почув.

Народ республіки KaZantip

Вік основної маси людей – від 20 до 35 років, ближче до 30. Найбільш вживана мова – російська. Найбільша частина людей, які зустрічались, приїхала з Москви або Санкт-Петербургу. Дуже багато хто (думаю, більшість) на Казантипі не вперше. Дуже здивувало те, скільки іноземців можна побачити на території Республіки Z – це і французи, і серби, і араби. Це говорить про те, що Казантип стає відомий і за межами території СНД.

Жовті чемоданчики і роботи

Вхід з жовтими чемоданчиками на територію Казантипу вільний. І хоча вартість виготовлення таких чемоданчиків, за чутками, рівна вартості візи, багато людей ходили з ними – це таки модний аксесуар! Крім того, темою цьогорічного Казантипу стали роботи і все що з ними пов’язано. Тому на території республіки можна було побачити людей в костюмах роботів, а також декорації нагадували про тематичність.

Кохання і секс

Це те, з чим у багатьох асоціюється Kazantip. Є тут така традиція, як весілля на Казантипі – отримання тимчасового умовного статусу, яким багато хто користається. Мені, на жаль, не випадало можливості стати свідком таких церемоній. Також не секрет, що багато хто приїжджає на Казантип саме заради сексу (можливо тому чоловіків тут трішечки більше). Та от практично всі місця на території Казантипу занадто відкриті для заняття сексом. Тим більше, всюди ходить охорона. Тому сексом на пляжі тут сильно не позаймаєшся. Для цього на території республіки є спеціальні будиночки для закоханих. Хоча, одну пару, яка займалась чимось дуже схожим на секс я все ж бачив…

Світ, якого не може бути

Пам’ятаю пост російського літератора Грішковца про Казантип. У ньому він писав, що тут усе інакше ніж в буденному житті, і сюди люди приїжджають з метою втекти від реальності. І хоча його слова були можливо надто категоричні і з відтінком негативу, – певна правда у них є. Більше того, організатори Казантипу зробили все для того, щоб створити світ, кращий за реальний – світ де панують радість, кохання та щастя. “Еще два дня, и уезжаю из Казантипа. Назад в Питер. Так не хочется возвращаться – там все как-то так… обычно!” – думала в голос випадкова співрозмовниця, громадянка Республіки Z. Зрештою, український інженер цілий рік заробляє гроші, щоб звозити сім’ю на море; а що поганого в тому, що цей же інженер заробляє гроші не просто на море, а на море на Республіці Щастя?!

Резюмуючи скажу, що KaZantip сподобався – маса позитивних людей, грає хороша музика, від світла я просто в захваті, а щоб висловити захоплення креативним оформленням – достойних слів не знайдеться. Ну і сам дух Казантипу. Тільки от хотілось би побути тут довше – тим більше, якщо приїздити сюди на цілий тиждень, це не так вже й дорого виходить. Казантипу – бути!

Десь із такими думками я покидав республіку щастя.

А тепер фото з КаZантипу 2011:

Перед входом наполегливе попередження – наступного року візи купуйте онлайн! Це не лише збереже час, але і зекономить гроші.

Квиток – 800 грн. Віза без попередньої реєстрації – 2000 грн, з реєстрацією – 1600 грн. Незважаючи на такі ціни за сезон республіку відвідує більше 100 000 народу

Вигляд зразу після входу на територію Казантипу

Народ республіки КаZантип

Танцпол Dark Side – ззовні білий, зсередини чорний. Вигляд збоку

Кожного вечора народ Казантипу збирається на березі, щоб подивитись на “сансет” (заходом сонця це ніхто не називає, тільки на англійській – Sunset). В цей час порівняно тихо, і навіть музика що де не де грає – і та спокійна. Кажуть, це особливий час на Казантипі

Народ Казантипу одягнений яскраво

Ось такі кольори казантипівського сансету:

Над територією кружляє вертоліт. Можливо, щоб не було небажаних гостей з моря

Конструкції на фоні заходу сонця – ой, тобто сансету

Сонце заходить

Вночі на КаZантипі неймовірно красиво – шкода, що фотоапарат не може передати навіть маленьку частину цієї краси

Нічний КаZантип – вигляд з Sunset Point

Поміст над територією республіки відкриває хороший огляд. Попереду у формі яйця танцпол Faberge

Світанок на Казантипі не прийнято зустрічати так масово як “сансет”, хоча видовище не менш красиве

Дехто світанок не зустрічає. Сон перемагає

Що сподобалось, спати можна всюди, де зручно – ніхто тебе не стане виганяти

Навіть прибиральники будуть обережно обходити твоє спляче тіло

А стильне тут все і всі – навіть прибиральники

Справжній герой КаZантипу

Монумент незалежності. Його подарував президент Республіки Z Нікіта Перший своїй дівчині. Позаду блискучий Stone

На Казантипі живуть дуже дивні створіння

Музей під відкритим небом

Тематика цьогорічного Казантипу – роботи

Дехто сподівається, що ця штуковина поїде

Тема сексу присутня навіть в роботах – лампочка вночі світиться

Сонце, море, пальми, музика

Офіційний настрій на Казантипі: все…

А от дівчата на Казантипі красиві

Мого колегу Славіка, який був зі мною, просто вбила моя фраза: “А давай постоїмо тут, почекаємо, поки вони поцілуються – і я це сфотографую”. Репортера в собі інколи треба вбивати.

Народ продовжує танцювати, незважаючи на те, що вже давно сонце зійшло

А дехто просто любується красотою ранкового моря

Ці чуваки розмовляли на незрозумілій мові – іноземців на Казантипі, як не дивно, багато

Хоча танцполи на ранок пустіють, музика грати не перестає і деякі люди так і продовжують танцювати

Яскравий і енергійний народ Казантипу

Хатки

UFO – тут дуже тісно і дуже класно, грає Breakbeat

Алея від головного входу до моря

Міст на Sunset Point

Main Stage зовсім пуста зранку. Ще кілька годин тому тут були тисячі народу і все світилось

Ну і я *башу лук на Казантипі (чемоданчик не мій)

Дякую за увагу! Сподіваюсь, вам було цікаво.

Текст та фото – Роман Голубовський. Слідкуйте за мною в твіттері – @golubovsky

Замість двох днів, як буває зазвичай, минулі вихідні для мене тривали цілих 3,5! І близько половини цього часу пройшло у потязі, в дорозі до Запоріжжя, де відбувався український твіттер-баркемп #ukrtweet 2011. Коли вчора мене питали, “як з’їздив?“, “як Запоріжжя?” та “як #ukrtweet?“, у мене не було ні сил ні емоцій розповідати (сили з мене витягнула дорога, емоції – Запоріжжя та #ukrtweet). Тож тепер буду надолужувати. Якщо коротко – все було просто нереально круто!

Зі Львова ми їхали компанією з шести чоловік. Завдяки великій кількості згенерованого креативу та жартів, час в дорозі пройшов ледь помітно. Те саме можна казати і про дорогу назад,… як і про час, проведений у Запоріжжі. Після 19 годин у поїзді, прогулянки проспектом Леніна та сніданку в “Парк Авеню” ми прибули до Класичного приватного університету, де відбувався #ukrtweet.

УкрТвіт був навіть не всеукраїнським, – міжнародним баркемпом: Крім твіттерян з усієї України, були користувачі Твіттера з Білорусі, Молдови та Росії. Баркемп проходив у два потоки, керували якими два веселих ведучих (шоуменам привіт!), і Дарія Кареліна, що спостерігала за всім у своїх модних кульчиках з логотипом Твіттера.

Трохи про деякі доповіді.

Наталя Віндерських з NIC.UA розповіла про досвід в організації акції в Twitter. Мабуть, мало є таких, хто не бачив твітів про NIC.UA. 51 день акції дали такий результат: 4 тисяч твіттерян, що взяли участь, написали 34 тисячі твітів; було розіграно 868 призів. Як наслідок, замовлення збільшились в 1,5 разів!

Твіттерянка з Білорусі Олена Барткевич розповіла для чого можна використовувати Твіттер. Крім того (і це було цікавіше) можна було послухати про Твіттер в Білорусі (населення білоруського твіттера – 20-50 тисяч). Наприклад, офіційні установи, такі як ГУВД та МВД Білорусі, ведуть твіттер-аккаунти, де звітують про виконану роботу. А Алєксандр Лукашенко з інтернетом не зв’язується взагалі – навіть пости блогів чи інтернет-видань йому приносять роздрукованими на папері.

Іван Паламарчук повідав про те, як Twitter може допомогти в туризмі та про сервіси, використовуючи які можна знайти твіттерян з потрібною локацією. А ще він запросив усіх в Ужгород на #uztwevent, що відбудеться 30 квітня. До слова, Івану аплодували стоячи (не весь зал, та були люди…)

Іван Радзіміч з Росії розповів про Твіттер в Польщі. Він привів багато цікавих фактів, та сама доповідь залишила враження якоїсь незавершеності. Щодо фактів, для мене було новим, що у Польщі є сервіс мікроблоггінгу Blip, причому зовсім не клон Твіттера – він з’явився, коли ще Твіттер називався twttr. Так, деякі ресурси мають кнопку “blipnu”, та не мають кнопки “tweet”. Та все ж, за даними на грудень 2010-го року, за трафіком Twitter обігнав Blip у два рази. У польському твіттері найактивніше “щебечать” журналісти та політики. Так, на президентських виборах 7 з 8 кандидатів вели твіттер, 5 з них досить активно.

Ми (”західноукраїнська делегація”, як нас охрестили) презентували #face_down (Lying Down Game): лягли лицем до низу просто на сцені. Твіттерянам, судячи з кількості спалахів фотоапаратів та підтримки в подальшому, ідея сподобалась. Всіх, кому це цікаво, запрошую у групи #face_down на Facebook та ВКонтакте.

На круглому столі, яким завершувалась офіційна частина, піднімалось питання етики в твіттері – як пояснити людині, що “срати в ленті” не гарно. Найяскравіший приклад такого “срання” – “check in” на foursquare.

А далі почалась неформальна частина #ukrtweet – спочатку в Coffee Life (щоправда, туди ми не потрапили – поселялись), а потім в нічному клубі Mix. На другий день нас повезли на екскурсію на острів Хортиця в музей Запорізької січі. А далі – знову 19 веселих годин в дорозі додому.

Окремо хотів би подякувати організаторам за організацію не лише формальної, але і неформальної програми. Все було на високому рівні, хто не був – обов’язково відвідайте #ukrtweet наступного року!

Єдиний негатив, який був, ні #ukrtweet-у ні Запоріжжя не стосується. Нас кинули з житлом! Кинув сайт posutochno-zp.com В подробиці вдаватись не буду, просто знайте, що posutochno-zp.com кидають людей – не замовляйте квартири у них.

Та нам не дали ночувати на вокзалі: за допомогу з ночівлею та і не тільки за це – персональна подяка Ксенії Шевченко.

Також дякую за веселу компанію західноукраїнським твіплам @mrpetruccio, @Rostyslav, @taras1k, @BlondboyUA, @wedmid, @tdyoma та @G3D

Ну і, follow me on Twitter – @golubovsky

На завершення кілька фото з дороги в Запоріжжя та #ukrtweet. Фото Запоріжжя, Хортиці та музею запорізької січі викладу окремим постом.

Львівський вокзал

Жмеринка, вокзал

#face_down @ Жмеринка

Пам’ятник Остапу Бендеру в Жмеринці

Олександр Мороз – погруддя в холі Класичного приватного університету

Дарія Кареліна @ #ukrtweet

@vinddetta @ #ukrtweet

@masterpiecer та @wedmid (йому аплодували стоячи)

@bygirl @ #ukrtweet

#face_down @ #ukrtweet, Запоріжжя (фото взято тут)

#ukrtweet – круглий стіл

Дякую за увагу, Роман Голубовський

Сьогодні кілька слів та фотографій про Ужгород. А точніше, про осінній Ужгород.

Це порівняно невелике містечко – особливо, якщо брати до уваги, що це обласний центр. Тут є свій діалект – закарпатський (порівняно з ним львівський діалект “курить в стороні”), і частина жителів Ужгорода говорить на ньому, а частина на російській мові – причому, складається враження, що російською говорять лише для того, щоб не говорити суржиком – при спробах українською виходить з діалектом. Хоча, можливо це лише враження.

Заклади харчування. Ресторан “Вертеп” так і не вдалось відвідати, незважаючи на чотири спроби: то ще не відкрились, то кухня поки не працює, то занято – словом, негостинний якийсь “Вертеп”. Ще один заклад – паб у центрі Ужгороду “Кактус“. Незважаючи на інтер’єр у стилі дикого заходу і ковбойську тематику, паб виявився дуже навіть закарпатським. Тут довелось скуштувати дві закарпатські страви: смачний бограч (ням-ням) і якось неправильно приготовлений бануш (не замовляйте у Кактусі). І одна і друга страва готувались не менше 40хв. – кажуть, це нормально для Закарпаття. А от офіціантка була якась зовсім не привітна. Словом, не склалось у мене якось із закладами харчування.

Зате, склалось з вином. Під час відвідин Ужгороду проходив фестиваль молодого вина “Божоле”, я трохи писав про це. Знавці кажуть, що фестивалі вина тут бувають частенько. Тому, якщо вам поталанить потрапити на такий – не зволікайте, і обов’язково спробуйте закарпатські вина – вони дуже смачні!

А ще, в Ужгороді є одна річ, яка дуже прикрашає місто і якої немає у Львові – я говорю про річку. Ужгород – місто на річці Уж. Річка, набережна, мости – саме це зображають на магнітах з Ужгорода, і саме це додає місту своєрідного шарму. Загалом, Ужгород залишив по собі лише гарні враження – невелике привітне та затишне місто.

А тепер фото Ужгорода:

В Ужгороді є вулиця, яку прикрашають цікаві металеві скульптури звірів. Ось кілька з них:

Є в Ужгороді і всякі смішні речі:

Прочитайте по складам

А я думав, це Міккі Маус

Містер Фрімен?

Невеличка така табличка

А тут нічого дивного не було би, якби не наступний напис.

Річка Уж

Роман Голубовський

Постовий: Усвідом більше про сенс життя людини.

Люблю я, коли вихідні проходять весело, насичено, дещо несподівано і просто цікаво. Ці вихідні – 20-21 листопада – були саме такими. Якби не Твіттер – не було було б #uzhtwevent 3, на який я їздив. Якби не #uzhtwevent, не було б для мене цікавої подорожі, Ужгорода, фестивалю молодого вина, спілкування з цікавими людьми, laying down game, нічної туси і Деци у нотаря. Словом, подорож була настільки насиченою на місця і події, що я вирішив опис поділити на декілька статей. Тут про сам #uzhtwevent 3.

Зі Львова ми їхали компанією з восьми чоловік. Враховуючи специфіку нашої поїздки, при зборі на вокзалі дехто для зв’язку замість звичного телефонного дзвінка використовував Твіттер – це веселило. Ніч проведена у поїзді, і ми вже в Ужгороді. Далі була прогулянка містом на річці Уж, сніданок на центральній площі міста та поселення в нашому на цілу добу помешканні.

До слова, житло орендувати було не так вже і легко, адже якщо ми їхали до Ужгороду на зустріч твіттерян, то багато людей, що і про Twitter не чули, їхали сюди на фестиваль молодого вина “Закарпатське божоле”, що розташувався просто на центральній площі міста. Такої кількості смачного вина я, мабуть, зроду не дегустував. Не даремно періодично ми чуємо хороші слова про закарпатських виноробів – куштуючи деякі вина я отримував ну просто-таки нереальну насолоду. Окрім вина та різноманітної їжі, яку готували у великих баняках або на вогні просто на площі, на фестивалі можна було побачити Дашу Малахову (Картата Потата). Скуштувавши на обід бограч, трохи з запізненням ми відправились на #uzhtwevnt, що проходив у кафе “Світ кави та чаю”.

Спілкування, цікаві конкурси, креатив, “самодіяльність”. Цікаво було знову побачити вже знайомих людей та познайомитись в живу (розвіртуалізуватись) зі знайомими в онлайні. Дуже гарною була ідея з твідарунками: кожен твіттерянин приносив з собою подарунок, який в кінці зустрічі випадковим чином отримував інший твіттерянин – таким чином кожен йшов додому з цікавим подарунком (окрім хіба “маленького позитивчика” @OLAbilo4ka, котра поділилась подарованим їй пивом просто на зустрічі). А фразою, яка найкраще характеризувала емоційну складову УжТвІвенту була “Ви клаааааасні!!!” у виконанні Каті @kiiiiittiiiiiii /5 “і” до “т” та 7 “і” після;)/

Офіційна частина зустрічі твіттерян плавно переросла в афтепаті, що запам’яталась рекордним часом приготування та банушу, фразою “Я З ТВІТТЕРКОМ”, першими спробами lying down game (пізніше присвячу цьому цілу статтю), офіціанткою з іменем Максимус та запальними танцями у місцевому клубі з такою ж назвою.

Наступного дня ми змучені та щасливі повертались до рідного Львова, згадуючи гостинний Ужгород, талановитих виноробів Закарпаття та веселих твіттерян: #uzhtwevent вдався!

Фото з #uzhtwevent 3:

Ранок на вокзалі

Твіттеряни ідуть

Даша Малахова, вона ж Картата Потата на фестивалі молодого вина “Закарпатське божоле” в Ужгороді

Катя: “Ви клааааааасні!!!”

@OLAbilo4ka та @golubovsky, фото by @Nightrazor

laying down game: проба пера

Твіттеряни: сімейне фото (by @Nightrazor)

@wedmid в Однокласниках!)

Твіттеряни пішли, та обіцяли повернутись

P.S.: Дякую @blogoreader, @alnozima та @wedmid за нічну тусу, @vlasvi за подарунок і львівській команді за гарно проведений час - @Rostyslav, @muravsky, @mrpetruccio, @taras1k, @dvankevich, @p1f та особливо моїй улюбленій білочці – @OLAbilo4ka. А також всім іншим твіттерянам, що були на #uzhtwevent 3. #ff як то кажуть.

P.P.S.: Чекайте також на статті про Ужгород, про ресторан “Деца у нотаря” та про “гру лицем додолу”.

Дивіться також:
- Фото офіційного фотографа зустрічі @Nightrazor – picasaweb.google.com/ecchi.moonlight/Uzhtwevent#
- Фото Олі фотоапаратом Ростислава:) – picasaweb.google.com/rostyslav.kryvyy/Uzhtwevent3#
- Відгук @Rostyslav-а – surgeetage.com.ua/archives/231
- Офіційний сайт зустрічі – uzhgorod.twevent.org.ua

Роман Голубовський, follow me on Twitter @golubovsky

Є неподалік Львова одне місце, в якому можна гарно відпочити - називається воно “Бухта вікінгів”. Я час від часу відпочивав там, і от нарешті вирішив трошки розповісти, що ж воно таке.

“Бухта вікінгів” – це комплекс для активнго (та не дуже) відпочинку, що розташований у 12 кілометрів від Львова у напрямку Бібрки (по вказівниках на дорозі неважко знайти). “Бухта” розташована просто посеред лісу і є мальовничим куточком, що адаптований для хорошого відпочинку – тут вам і озеро, в якому можна покупатись або поплавати на катамарані; і альтанки з мангалами для посиденьок в компанії; і тенісні корти; і поля для футболу, бескетболу та волейболу; і дитячі майданчики; і російська баня; і велосипеди та веломобілі на прокат; і коні, на яких можна покататись; і будиночки; і можливість постріляти зі справжньої гвинтівки; і природа, природа, природа. Словом, все для хорошого відпочинку.

На Бухті вікінгів все продумано до дрібниць. Це одночасно і перевага і недолік. Перевага у самій продуманості – якщо ви замовили альтанку з мангалом, то вам також надаються дрова, немає проблем зі смітниками, всюди завжди чисто – персонал там працює добре, туалети та умивальники теж неважко знайти. Але у цій же продуманості і недоліки. Для прикладу, в прейскуранті чітко написано, що відкоркування пляшки шампанського – 5 грн. Стільки ж коштує фотографія з конем – і ніяк інакше, “бо стоять камери” – попереджають працівники Бухти. З одного боку, в цьому нічого поганого, а з другого  постійно потрібно згадувати про свій гаманець.

Щодо тих, на кого вона розрахована, “Бухта вікінгів” місце не для студентів. Не те, щоб сильно дорого, але хоча б трохи доведеться витратитись. Як в девізі студії Лебедєва, – “Долго, дорого, о*єнно”, – так і тут – недешево але дуже класно, хоча ні, теж о*єнно. Та і добратись сюди можна лише на машині – від траси до Бухти Вікінгів ще 1,5 кілометри лісної дороги.

Резюмуючи скажу, що Бухта Вікінгів – дійсно красиве місце зі всіма умовами для відпочинку на будь-який смак. Якщо хочеться відпочити від роботи і від міста, то Бухта Вікінгів хороша відповідь на запитання “де це зробити”.

І знову фотографії скажуть більше ніж слова – Бухта Вікінгів фото:

Пляж, позаду готель (поки недобудований, планована дата початку експлуатації – кінец 2010 року)

Хатинка

Альтанки

Коні, на яких можна покататись

Ресторан-корабель посеред озера

Міст

Бухта Вікінгів тішить цікавими елементами оформлення:

Ми жартома назвали цей чудофонтан “ригаючою пташкою”

В Бухті вікінгів красиво

Кролики

Качки

Веломобілі

Катання на них – цікаве заняття

Особливо великою компанією на перегонки

Бухта вікінгів: великий теніс

Спортивний майданчик

Дрова лежать напоготові

Газонами не ходити

А це – що заборонено робити у воді

Російська баня

В Бухті вікінгів кльово

Всі фото by Роман Голубовський

Більше про Бухту Вікінгів на офіційному сайті – viking.com.ua

Почалась осінь. Діти йдуть до школи. Одне з перших завдань, яке їм задають – написати оповідання “Як я провів літні канікули”. І якщо в дитинстві для нас літні канікули тривали всі три літніх місяці, то тепер це 10-20 днів, які нам виділили наші роботодавці. І за ці дні ми набираємось сил на новий робочий рік. І саме ці дні ми цілий рік згадуємо. Отож, “як я провів літні канікули”, щоб легше було потім згадати.

Є одне чудове місце в Криму. В ньому найчистіша в Україні морська вода. Тому саме сюди з’їжджаються дайвери зі всього СНД. Саме тут процвітають такі види спорту як вінг- та кайтсерфінг. Саме тут не забагато туристів. І саме сюди я приїжджаю відпочивати вже третій рік поспіль. Це місце – мис Тарханкут.

На базі “Солнечная долина“, с. Оленівка 2008 року проводилась Студентська Республіка. Саме тоді ми з друзями закохались у це місце. І як 2009-го так і цього року, незважаючи на те, що Студреспубліка відбувається вже у інших місцях, ми з друзями приїжджаємо саме на Тарханкут (а потім їдемо ще й на СР).

Крім повалятись на білому пісочку на пляжі та покупатись у чистенькій водичці Чорного моря надзвичайно гарного забарвлення, будучи на Тарханкуті, раджу поїхати на екскурсію на Атлеш, замовити морську прогулянку катером та пострибати в “Чашу кохання” – маса вражень. А ще, цього року я вперше спробував дайвінг на Тарханкуті (для мене це вже другий раз, перший був в Червоному Морі). Обов’язково раджу спробувати. Ну і звичайно, відпочинок не був би таким яскравим без друзів, які мене оточували і заряджали позитивом, – за що їм велике-превелике спасибі!

А тепер красу Тарханкуту, яку я вище намагався описати словами, сподіваюсь, краще покажуть мої фотографії:

Маяк

“Достопримечательность миса Тарханкут”

Дайвери

Атлеш

Атлеш. Гора Черепашка

Морська прогулянка на катері

Чаша кохання. За легендою, якщо хлопець і дівчина взявшись за руки стрибнуть у воду (висота там до 4 метрів), і винирнуть, не випустивши рук одне одного, – вони будуть разом назавжди.

Стрибок

Захід сонця на Тарханкуті

Я дайвер

Човен в лимані поблизу Оленівки

Оленівка. Памятник Леніну

Набережна на базі “Солнечная долина” – дуже романтичне місце. Особливо ввечері

Схід сонця в Криму

Бонус. Дві фотографії, зроблені ще 2008 року:

На березі моря. Одна з моїх улюблених фотографій. Сфотографувала Іра Підтикана

Всі фото by Роман Голубовський