Наекономив. Оповідання

Креатив Автор: Роман Голубовський [2,813 переглядів]

Теги : ,

Був пізній вечір чи навіть ніч. Я повертався додому. На автобусній зупинці окрім мене стояв лише один добродій. Одягнений він був у дорогий темно-синій костюм. Я стояв позаду, тож обличчя його не бачив, але, чомусь, був упевнений у його красі й аристократичності. Задзеленчав дзвінок і добродій витягнув телефон. Це був останній iPhone. “Цікаво, скільки він зараз коштує…” – задумався я.

- Алло? Так, скоро буду, не хвилюйся! – його голос здався мені знайомим. Точно!

- Паша! Привіт! – підійшов я, – скільки ж років ми не бачились!

- О, привіт! Справді давно, – відповів Паша і усміхнувся притаманною голлівудським зіркам усмішкою.

- А тебе і не впізнати! Поважний такий став. Костюм он який!

- Так, Бріоні. Італія, – не без пафосу прокоментував Паша.

Він підняв ліву руку і глянув на годинник – схоже, дорогий.

- Tissot, швейцарський, – підтвердив моє німе запитання Паша і знову гордовито усміхнувся.

- А ти звідки так?

- Вовку пам’ятаєш? Він зараз серйозна людина. Ми по справах зустрічались, а закінчилось все як завжди Джек Деніелсом, – зверхньо відрапортував Паша.

- Ясно… Слухай, вже пізно. Навряд автобус ще буде. Може давай візьмемо таксі на двох?

- Та ні, не переживай, – була відповідь Паші, – Я часто повертаюсь до дому о такій годині – автобус ще повинен бути. А ось і він – я ж казав.

До зупинки під’їхав напхом-напханий автобус. Двері відчинились, але вільного місця там не було. Зовсім. Пасажири ледь не випадали з відчинених дверей.

- Пройдіть там! – крикнув Паша, після чого, пхаючи пасажирів всередину, спритно піднявся на першу сходинку, – Ану, попхай мене!

Я вперся руками у дорогий італійський костюм мого товариша і, разом з айфоном, швейцарським годинником і запахом Джек Деніелса, запхав Пашу в салон автобуса. Двері зачинились і він поїхав.

Я пішов ловити таксі.

Роман Голубовський

Схожі статті

Сподобалась стаття - підпишись на оновлення по RSS, на пошту або в ЖЖ!

Коментарі:

Коментувати