“Незламна” чи все-таки “Битва за Севастополь”?

Відгуки та звіти Автор: Роман Голубовський [3,780 переглядів]

Теги : , , , , , , , , , , , ,

Незламна фільм

За обговоренням в інтернеті фільму “Незламна” наочно видно, як працюють наші “експерти” і “аналітики”. Люди, що не бачили фільму, вішають на нього ярлики і вкладають в сюжет те, чого там насправді немає. Зараз все поясню.

В Україні почався показ стрічки “Незламна”, в анонсі якої вказано, що це перший український фільм, взятий у прокат “20 століттям Фокс”. (Важливим для конфлікту є словосполучення “український фільм”.) Одночасно стрічка вийшла в російський прокат під назвою “Битва за Севастополь”. І це на фоні недавньої річниці анексії Криму і, зокрема, Севастополя. Тому нічого дивного, що людина, яка подивилась спочатку український трейлер, дубльований українською, обурилась, побачивши, що є також і російський трейлер – та ще й з кричущою назвою “Битва за Севастополь”. Я теж, коли це побачив, сприйняв, м’яко-кажучи, негативно. І це закономірно. Так в чому ж тут сіль, де ховається “зрада”?

Бюджет “Незламної” становить 5 мільйонів доларів, майже 80% з яких дала Україна, решту 20% було виділено із державного бюджету Російської Федерації. Ну, якщо 80% грошей дала Україна – значить фільм називати українським логічно. І навіть правильно – в силу того, як небагато взагалі в Україні виходить фільмів.

Далі. Велике обурення викликав той факт, що український фільм створювався спільно саме з російською стороною. Здавалось би, як може називатись українським те, в чому брала участь Росія, яка анексувала Крим і веде неоголошену війну на Донбасі? Але, якщо глянути в Вікіпедію, то видно, що робота над фільмом почалась 2012 року. А в цей час українці і росіяни, нагадаю, були братніми народами.

Також виникає питання, чому український фільм розповідає про Другу Світову і українську-радянську(!) героїню. Та мені це не здається дивним. Адже до цього фільми про війну знімали лише в СРСР та в Росії, з своєю, російською, ідеологією. А Україна, як не як, також 70 років провела в складі СРСР, хай і не найкращих. І жителі України теж брали участь у Другій Світовій. Тому монополізація спогадів про СРСР та про війну лише Росією виглядає нелогічною. Думаю, краще дивитись фільми про Другу Світову українського виробництва, ніж зроблені в СРСР чи Росії.

Тепер щодо сюжету. В російський прокат фільм виходить під назвою “Битва за Севастополь”, яка автоматично викликає у всіх – українців та росіян – асоціації із нещодавньою анексією Криму Росією. Складається враження, що цей фільм – ще один продукт російської пропаганди, на ряду із нашумілим документальним фільмом “Крым. Путь на родину” та серіалом “Русский характер”. Насправді ж фільм біографічний, розповідає про радянську (народилась в Білій Церкві, жила в Києві, Одесі, після війни в Москві) снайперку Людмилу Павличенко, що вбила 309 німецьких солдатів. Севастополь з’являється у фільмі тільки як фон. Першу половину фільму показуються бої під Одесою, другу половину – бої за Севастополь. Як Одесу так і Севастополь війська СРСР в результаті програють, здають.

За російською назвою може здатись, що фільм про героїню, яка кладе своє життя за те, щоб не віддати ні п’яді севастопольської землі ворогу. Насправді ж Людмила Павличенко більше всього переживає за те, як вбити побільше ворогів, і як не втратити чергового чоловіка, – а Севастополь просто ще одне поле бою для неї. Тому назва “Битва за Севастополь” швидше повинно викликати обурення у росіян, у яких із цього приводу можуть бути завищені очікування.

Ну і взагалі серед героїв фільму особливого ура-патріотизму в боротьбі за Севастополь (і Крим-наш) не відображено.

Загалом я дуже уважно старався побачити в фільмі “російський слід”. Не вийшло. Моментів, які потенційно можна було б сприйняти як про-російські пропагандистські, було три. Перший – текст про те, що фільм знятий за підтримки Росії на початку фільму. Другий – пісня Цоя “Кукушка”, виконана Поліною Гагаріною російською мовою. Третій – слово “Russia” в пісні американського співака в стилі кантрі Вуді Гатрі “Miss Pavlichenko”. Ось, здається, і всі про-російські моменти у фільмі. Не знаю, чи варті вони згадки – а тим більше, щоб бути якимись аргументами.

Натомість у фільмі є, наприклад, такий момент, який про-російським точно не назвеш. Павличенко в США просить американців відкрити другий фронт і аргументує це тим, що наодинці СРСР із таким серйозним агресором, як фашистська Німеччина, не впорається. Тут з крісла піднімається старший чоловік і відповідає Павліченко, що Радянський Союз і сам є агресором, згадує про напад на Фінляндію та агресію проти власного ж народу. Павличенко на це каже: “Та що ви знаєте про Радянський Союз, живучи тут, у США?” І чоловік такий: “Я знаю, бо я українець. Ямігрував у США, втікаючи від терору в СРСР”. Павличенко, зрозуміло, не знайшлась, що відповісти. Такий от момент. Мені лише цікаво, чи є цей момент у російській “редакції” – “Битві за Севастополь”.

Якщо не брати до уваги згадані моменти, то фільм максимально аполітичний. В центрі розповіді дівчина, яку батько-військовий ростив як хлопця. У неї спостерігається талант до стрільби і її відправляють на відповідні курси. Починається Друга Світова, яка застає Павличенко в Одесі, і вона йде на фронт. Там закохується (подробиці не розповідаю – адже мене можуть читати і дівчата!). Найбільша увага картини зосереджується на війні, яка розглядається швидше як загальнолюдське горе і безкінечна череда смертей, ніж подіум для героїзму. Проте і про героїзм, звичайно, йдеться. А ще у фільмі стикаються лобами дві популярні думки. Перша – “якщо не я, то хто?”. Друга – “кожен воює на своєму фронті”.

Ну і повернемось таки до критики фільму. Тут постають справедливі питання до промоутерів. В Україні вони акцентували на тому, що це український фільм, в Росії – що це “Битва за Севастополь”. І тут і тут зіграли на патріотизмі. І це, як і інші приклади залучення почуття патріотизму до промоції продукту – сприймається негативно. Тим більше, що російський і український патріотизм тепер, коли країни в неоголошеній війні, цілком протилежні поняття. Ось промоутерів критикувати – справедливо.

Але щодо самого фільму – “Незламна” цілком непоганий продукт для широких мас. І на красиву картинку подивитись, і про горе війни задуматись, і музику “Океану Ельзи” послухати, і сльозу впустити. Словом, подивившись “Незламну” я не бачу причин не порекомендувати фільм. А російська назва фільму, зрештою, не така вже й погана – Крим все одно рано чи пізно повернеться в Україну.

Роман Голубовський

Схожі статті

Сподобалась стаття - підпишись на оновлення по RSS, на пошту або в ЖЖ!

Коментувати