Блог Романа Голубовськогожиття online / життя offline

Спочатку трохи предісторії.

Так вже склалось, що найчастіше (принаймні у нас) динамічні веб-сайти розробляються на зв’язці популярних технологій PHP/MySQL (блог, який ви зараз читаєте – не виключення). Саме тому, коли потрібно розробити веб-сервіс, що потребує використання бази даних, якось навіть не задумуєшся, яка саме СКБД повинна бути, а по-інерції розробляєш на вже звичній MySQL. І коли веб-сервіс майже готовий, раптом виявляється, що замовникам не підходить MySQL (та і будь-яка інша зовнішня БД) з приводу безпеки, а потрібно щоб база даних зберігалась у файлах там же, де і решта скриптів веб-сервісу. Після обмірковування можливостей око замовників падає на SQLite. І ось у мене нове завдання – зробити так, щоб вже готовий веб-сервіс з БД на базі MySQL запрацював з SQLite.

Якби у мене було трошки менше досвіду, це рішення завдало б мені чимало клопотів та нової мороки. Але, на щастя, я знаю що таке архітектура MVC (Model View Controller), і практикую її при побудові веб-аплікацій. Саме тому з задачею зміни бази даних для проекту я справився досить швидко, отримавши при цьому новий досвід. Весь процес обмежився вивченням SQLite під PHP та зміни класу, що взаємодіє з базою даних.

Тепер розповім про саму БД SQLite

Далі про SQLite на PHP

Нещодавно, якось сама собою, виникла цікава і неоднозначна тема для роздумів (а задуматись тут є над чим), яка досі жодного разу не приходила мені в голову. І взагалі, я сумніваюсь, щоб ця тема займала думки багатьох людей.

А справа ось у чому. На днях одна людина розповіла про смерть її знайомого. З цим знайомим вона давно не бачилась. При цьому додала, що він у неї в Однокласниках в друзях. Останній факт і змусив мене замислитись. Виходить, в реальності людини вже немає, але його профайл в однокласниках чи інших соціальних мережах (той же ВКонтакте) залишився і продовжує функціонувати. Цікавим тут є і ще один момент. Дехто з друзів, які були не настільки близькі, або у яких не було спільних знайомих із покійним, так і не дізнались вчасно, що їх товариша вже немає на цьому світі. І от, ці друзі пишуть йому повідомлення, додають на фотографіях, “додають в друзі” тощо. Причому, пізніше навіть ображаються, адже він їх ігнорує. Подивимся з іншого боку: у тебе “в друзях” людина, якої вже немає, і яка жодного руху ні в житті, ні в інтернет більше не зробить. Постає запитання – “що з нею робити?”. Видалити? Залишити, для памяті? Разом з живими друзями? Бррр.. Містика! Якось моторошно стало, правда?

А тепер відійдемо від морально-етичної частини статті, і поговоримо про інше. Ще одна причина, чому мене цікавить така тема – професійна. читати далі >>