Тема монетизації блогів на даний момент настільки заїжджена, що не здивуюсь, якщо хтось перестав читати цю статтю прочитавши словосполучення “монетизація блогів” у заголовку. В інтернеті є велика кількість блогів на так звану манімейкерську тематику, які розповідають про блоги та, фактично, заробляють на тому, що розповідають про заробіток в інтернет. Нагадує книгу (не знаю, міф це чи ні) “Як заробити мільйон”, у якій розповідається, що для цього потрібно написати книгу про те, як заробити мільйон.

Але ця стаття не про такі звичні методи монетизації як заробіток на контекстній чи баннерній рекламі або на продажу посилань. В даній статті мова піде про методи, які не підходять для основної маси блогерів, і далі поясню, чому. Також хочу зазначити, що класифікувати ці способи по будь-яким признакам я не буду – невдячна це справа, класифікація. Отож, поїхали!

Читати про нестандартні методи монетизації блогів

Позаду залишились урочистості з приводу зустрічі нового 2010 року. Наступили Різдвяні свята, з чим я вас і вітаю! Саме у цей час затишшя та відпочинку хотілось би згадати, чим запам’ятався 2009 рік.

Щоб не заплутатись, розділю усі події у три групи. Про всяк випадок зазначу, що у статті приводиться особиста думка автора, яка не претендує на об’єктивність. Ну що ж, почнемо.

Події 2009 року в Україні та світі

• Світова фінансова криза
• Барак Обама став першим в історії США чорношкірим президентом
• Помер король поп-музики Майкл Джексон
• Донецький Шахтар здобув кубок УЄФА
• Початок(?) передвиборної кампанії (стосовно важливості цього пункту виникають сумніви, оскільки нам, українцям, вже не звикати)
• Пандемія свинячого грипу A/H1N1 та #panika спричинена цим явищем
• УЄФА остаточно затвердила 4 українських міста, що прийматимуть Євро 2012
• Негода в Європі та Україні

Ще підсумки 2009 року

Проблема

Проблема, про яку зараз піде мова, швидше за все відома усім, хто хоча б трошки (пів року?) знайомий з Інтернетом. Блогерам – це точно!

Як відомо, нічого зі створеного людиною не є досконалим. Це стосується також і програмного забезпечення, і веб-сайтів у тому числі. Буває, що прочитавши цікаву статтю на якомусь блозі, вам хочеться сказати кілька слів на цю тему, – залишити коментар. І ось ви вписуєте свою думку у форму на сайті просто в браузері, обдумуєте кожне слово, кілька слів перетворюються у кілька абзаців, а часу на це йде – 10 хвилин. Все написано, натискаєм на кнопку “Відправити”. Але раптом виявилось, що цифри з картинки (captcha) введено неправильно, а система коментування не зберігає текст у формі. Або щось трапилось із сайтом (таке час від часу буває, пам’ятаєте що я казав про створене людиною?) на мить. І все – 10 хвилин часу безповоротно втрачено впусту!

Читати далі

Давно пройшли ті часи, коли на ринку товарів та послуг конкуренції не було взагалі, а монополістом виступала держава (я маю на увазі часи Радянського Союзу). Ми живемо в часи ринкової економіки. Часи, коли кожна компанія, для того щоб завоювати ринок, повинна боротись з конкурентами за кожного окремого клієнта. І навряд хоть хтось зараз не чув таких слів як лояльність клієнтів або клієнтоорієнтованість, – поняття, якими керуються компанії, при виборі стратегій свого розвитку. Вже стало звичною практикою, коли для вирішення проблем своїх клієнтів компанії виходять в Інтернет, та спілкуються з ними з допомогою електронних листів, твіттера, блогів тощо. Майже на кожному сайті компаній є форма зворотнього зв’язку, в якій кожна людина може розповісти про свої проблеми, побажання тощо. Навіть люди надзвичайно впливові використовують інтернет як засіб зв’язку з народом – Яценюк та Обама в Твіттері, відеоблог Медведева тощо. Слід згадати ще й те, що Інтернет перестав бути просто іграшкою, а перетворився в ефективний засіб комунікації та інформаційного впливу. І саме тому слова, сказані в Інтернет нічим не менш реальні від слів поза ним (це питання досить розгорнуто обговорювалось в 10 випуску “Рунетології” з Максимом Спірідоновим).

От так, здалеку, ми підійшли до суті проблеми. Виявляється, далеко не всі люди знайомі з культурою спілкування з клієнтами та звичайною людською етикою. Зокрема, така людина є в AM:PM – компанії, яка займалась організацією концерту Tiesto в Києві. Це арт-директор AM:PM Максим Елизаренко (Max Yelizarenko // AM:PM). Мені взагалі дивно, як люди без звичайного поняття ввічливості можуть бути на керівних посадах!

Читати далі

Нещодавно, якось сама собою, виникла цікава і неоднозначна тема для роздумів (а задуматись тут є над чим), яка досі жодного разу не приходила мені в голову. І взагалі, я сумніваюсь, щоб ця тема займала думки багатьох людей.

А справа ось у чому. На днях одна людина розповіла про смерть її знайомого. З цим знайомим вона давно не бачилась. При цьому додала, що він у неї в Однокласниках в друзях. Останній факт і змусив мене замислитись. Виходить, в реальності людини вже немає, але його профайл в однокласниках чи інших соціальних мережах (той же ВКонтакте) залишився і продовжує функціонувати. Цікавим тут є і ще один момент. Дехто з друзів, які були не настільки близькі, або у яких не було спільних знайомих із покійним, так і не дізнались вчасно, що їх товариша вже немає на цьому світі. І от, ці друзі пишуть йому повідомлення, додають на фотографіях, “додають в друзі” тощо. Причому, пізніше навіть ображаються, адже він їх ігнорує. Подивимся з іншого боку: у тебе “в друзях” людина, якої вже немає, і яка жодного руху ні в житті, ні в інтернет більше не зробить. Постає запитання – “що з нею робити?”. Видалити? Залишити, для памяті? Разом з живими друзями? Бррр.. Містика! Якось моторошно стало, правда?

А тепер відійдемо від морально-етичної частини статті, і поговоримо про інше. Ще одна причина, чому мене цікавить така тема – професійна. читати далі >>

Зазвичай, на кожному сайті внизу сторінки розміщені авторські права (copyright) на вміст сайту. Переважно крім того, кому належать права (найчастіше це людина, організація або сайт), вказується рік або роки створення цих прав. Наприклад, в даному блозі написано “© 2008-2009 Роман Голубовський“).

Під час серфінгу мережею я часто натикаюсь на сайти, на яких зазначений застарілий рік копірайту. Тобто при теперішньому 2009-му році зазначений, наприклад, 2008 рік. Причому це не якісь там богом забуті, а функціонуючі розкручені сайти. За приклад візму сайт банку vab.ua, сайт про погоду gismeteo.ua та сайт Львова lviv.ua. Погодьтесь, це зовсім не додає веб-сайту пристижу.

Мал. Застарілий copyright

Для того, щоб на вашому сайті постійно був актуальний копірайт, замість статичного запису можна вставити такі строки коду (приклад на php):

<?php
define('COPYRIGTH_YEAR_FROM', '2009');
if(date('Y') == COPYRIGTH_YEAR_FROM) {
	echo '&copy; '.COPYRIGTH_YEAR_FROM;
}
else {
	echo '&copy; '.COPYRIGTH_YEAR_FROM.'-'.date('Y');
}
?>

А ви вже перевірили, чи не застарів ваш сайт?

Мабуть, кожен веб-розробник, який займається html-версткою, помічав неприємну помилку в роботі браузера Microsoft Internet Explorer 6. Браузер цієї версії не відображає прозорість у png-файлах. Незважаючи на те, що шоста версія IE на теперішній час вважається застарілою, нею все ще користується близько 18% людей у всьому світі (дані на 21 квітня 2009 року – Net Applications). IE6 досі такий популярний зовсім не завдяки якимось перевагам, – справа в тому, що компания Microsoft поставляла цей браузер разом з Windows протягом декількох років, причому в цей час не було конкуренції на ринку веб-браузерів. Існує навіть проект під назвою “Досить IE6“, що веде боротьбу за те, щоб цей браузер перестали використовувати – на сайті проекту приведено достатньо аргументів з цього приводу.

Але, якщо ви вважаєте, що створені вами веб-сторінки повинні нормально відображатись у всіх популярних браузерах (і в IE6 в тому числі), тоді давайте повернемось до теми даної статті. Проблеми з прозорістю PNG-малюнків в MSIE6 вирішуються з допомогою підключення до html-сторінки спеціального JS-скрипта: в заголовку html-документа (між тегами <head> і </head>) потрібно вставити наступний код:

<!--[if lte IE 6.0]>
<script type="text/javascript" language="javascript" src="pngfix.js"></script>
<![endif]-->

Думаю, все зрозуміло – якщо IE 6.0, тоді підключається спеціальний JS-скрипт.
Ну, і власне сам файл pngfix.js

Я ніколи не був азартною людиною. Мене зовсім не тягне пограти ні в казино (які зараз блистять своїми вивісками на кожному кроці), ні в звичайну телевізійну лотерею (типу лото “Забави”). До азартних ігор (читай “ігор на гроші”) я ставлюсь прагматично: я розумію, що для того, щоб хтось виграв, комусь потрібно програти. Причому тих, хто програє, завжди є більше. З впевненістю можна сказати лиш те, що виграє казино, всі решта – лише ймовірно. Тому мене ніколи не цікавили азартні ігри.

Але вчора сталось дещо, непритаманне мені. Випадково я натрапив на передачу “Зірка покеру”, яку показували по телевізору. Вона, як ви вже здогадались, була присвячена грі в покер: крім самої гри, в передачі пояснювали правила покеру. Я ніколи не думав, що це мені може бути цікаво – замість того, щоб йти спати, я просидів до першої години ночі і дочекався, хто ж все-таки виграє!

До чого ж тут інтернет чи стартап? Зараз поясню. Недавно я почитав в своєму рідері статтю, в якій розповідалось про те, як її автор захоплююче грав в покер на PokerStars.net – там можна грати як безкоштовно (щоб навчитись), так і на гроші. Пройшло зовсім небагато часу, і в мережі з’явились заманливі баннери цього ж сайту (”грайте в безкоштовних турнірах на найбільшому в світі покер-сайті” – щось таке). Пройшло ще трохи часу, і рекламу сайту я побачив в журналі Maxim та на білбордах, тобто вже за рамками інтернет. А вчора я побачив вже зовсім новий рівень реклами сайту – телевізійна передача “Зірка покеру”. Це повноцінна телепередача, причому досить цікаво і професійно зроблена (раз вже я просидів біля телевізора цілу годину), яка служить лише одній меті: популяризації покеру і зокрема PokerStars.net

Це все заставило мене задуматись. В моїй уяві почав з’являтись весь цей механізм. Як було колись – щоб заробляти на азарті людей, треба було будувати здоровенне казино, платити величезні податки, наймати велику кількість персоналу – круп’є, офіціантів, охоронців, менеджерів, касирів тощо. А що тепер – великий сайт, який виконує основну функцію – заміняє всіх круп’є, менеджерів, касирів (офіціантів і охоронців не потрібно). Причому, якщо звичайне казино фізично не зможе прийняти більше людей, ніж є місця, то кількість гравців онлайн-казино практично не обмежена – доставити лишній сервер набагато легше, ніж добудувати до будівлі додаткову площу. Додамо до цього ще й таке: для того, щоб пограти в звичайному казино, туди потрібно прийти/приїхати/прилетіти; для того ж, щоб пограти у онлайн-казино, потрібно всього-лише бути підключеним до мережі інтернет. А гроші то люди витрачають і тут і тут. Такщо маємо ще один приклад успішного стартапу зі всіма ознаками веб 2.0.

Висновок: люди, які придумали і активно рекламують PokerStars.net – генії, і отримують великі гроші, а в перспективі будуть отримувати ще більші. І, здавалось би, нічого складного тут немає, – хтось же мав до цього додуматись. Все геніальне – просто! От би й собі щось таке вигадати…

Бувають завдання, що потребують ідентифікації комп’ютера, за яким ми працюємо в мережі Internet. Наприклад, щоб виключити себе з підрахунку статистики відвідувачів певного веб-сайту. Або навпаки, поки веб-сайт на стадії розробки, потрібно щоб на нього можна було заходити тільки з твого комп’ютера.

У таких випадках використовується IP-адреса (Internet Protocol address) – ідентифікатор, що використовується для адресації комп’ютерів у мережі Інтернет.

Отож, потрібно взнати свою IP-адресу. Але хотілось би зробити це якомога простіше і навіть не виходячи з вікна браузера. Гарний і юзабільний інструмент для цього – сайт, що так і називається (тільки без пробілів) – What Is My Ip .com (в перекладі з англійської – “Який мій IP”) Дуже юзабільно (від Usability), так як адреса сайту легко запам’ятовується, а коли її набираєш у адресній строці браузера, то на екрані по центру великим шрифтом з’являється твоя IP адреса. Приблизно так:

Your IP Address Is xxx.xxx.xx.xx

Отож запамятовуєм, і при потребі користуємся – whatismyip.com