Блог Романа Голубовськогожиття online / життя offline

В суботу 21 листопада відбулась третя зустріч стартаперів Львова – Lviv StartUp Club Session 3.0 Я на зустрічі був вперше, але, впевнений, не востаннє.

Основна тема зустрічі – “Партнерство у стартапі“. Програму заходу переказувати не буду – її можна переглянути на сайті StartUp Club-у Львова.

Що сподобалось та не сподобалось на Lviv StartUp Club Session 3.0

Сподобалась загальна приємна атмосфера зустрічі та цікаві люди, виступи експертів та живе обговорення виступів.

Фото Ростислава Чайки

Особливо сподобався виступ Ярослава Максимовича – власника auction.ua. Фактично, це був єдиний загальновідомий успішний стартап на зустрічі. Надзвичайно цікаво було почути, що називається з перших рук, про досвід у його створенні, спілкуванні з інвесторами (DST – хто знає, той зрозуміє, який це рівень) а також про методи реклами/розкрутки проекту.

Читати далі про Lviv StartUp Club Session 3.0

Нещодавно, якось сама собою, виникла цікава і неоднозначна тема для роздумів (а задуматись тут є над чим), яка досі жодного разу не приходила мені в голову. І взагалі, я сумніваюсь, щоб ця тема займала думки багатьох людей.

А справа ось у чому. На днях одна людина розповіла про смерть її знайомого. З цим знайомим вона давно не бачилась. При цьому додала, що він у неї в Однокласниках в друзях. Останній факт і змусив мене замислитись. Виходить, в реальності людини вже немає, але його профайл в однокласниках чи інших соціальних мережах (той же ВКонтакте) залишився і продовжує функціонувати. Цікавим тут є і ще один момент. Дехто з друзів, які були не настільки близькі, або у яких не було спільних знайомих із покійним, так і не дізнались вчасно, що їх товариша вже немає на цьому світі. І от, ці друзі пишуть йому повідомлення, додають на фотографіях, “додають в друзі” тощо. Причому, пізніше навіть ображаються, адже він їх ігнорує. Подивимся з іншого боку: у тебе “в друзях” людина, якої вже немає, і яка жодного руху ні в житті, ні в інтернет більше не зробить. Постає запитання – “що з нею робити?”. Видалити? Залишити, для памяті? Разом з живими друзями? Бррр.. Містика! Якось моторошно стало, правда?

А тепер відійдемо від морально-етичної частини статті, і поговоримо про інше. Ще одна причина, чому мене цікавить така тема – професійна. читати далі >>

Я ніколи не був азартною людиною. Мене зовсім не тягне пограти ні в казино (які зараз блистять своїми вивісками на кожному кроці), ні в звичайну телевізійну лотерею (типу лото “Забави”). До азартних ігор (читай “ігор на гроші”) я ставлюсь прагматично: я розумію, що для того, щоб хтось виграв, комусь потрібно програти. Причому тих, хто програє, завжди є більше. З впевненістю можна сказати лиш те, що виграє казино, всі решта – лише ймовірно. Тому мене ніколи не цікавили азартні ігри.

Але вчора сталось дещо, непритаманне мені. Випадково я натрапив на передачу “Зірка покеру”, яку показували по телевізору. Вона, як ви вже здогадались, була присвячена грі в покер: крім самої гри, в передачі пояснювали правила покеру. Я ніколи не думав, що це мені може бути цікаво – замість того, щоб йти спати, я просидів до першої години ночі і дочекався, хто ж все-таки виграє!

До чого ж тут інтернет чи стартап? Зараз поясню. Недавно я почитав в своєму рідері статтю, в якій розповідалось про те, як її автор захоплююче грав в покер на PokerStars.net – там можна грати як безкоштовно (щоб навчитись), так і на гроші. Пройшло зовсім небагато часу, і в мережі з’явились заманливі баннери цього ж сайту (”грайте в безкоштовних турнірах на найбільшому в світі покер-сайті” – щось таке). Пройшло ще трохи часу, і рекламу сайту я побачив в журналі Maxim та на білбордах, тобто вже за рамками інтернет. А вчора я побачив вже зовсім новий рівень реклами сайту – телевізійна передача “Зірка покеру”. Це повноцінна телепередача, причому досить цікаво і професійно зроблена (раз вже я просидів біля телевізора цілу годину), яка служить лише одній меті: популяризації покеру і зокрема PokerStars.net

Це все заставило мене задуматись. В моїй уяві почав з’являтись весь цей механізм. Як було колись – щоб заробляти на азарті людей, треба було будувати здоровенне казино, платити величезні податки, наймати велику кількість персоналу – круп’є, офіціантів, охоронців, менеджерів, касирів тощо. А що тепер – великий сайт, який виконує основну функцію – заміняє всіх круп’є, менеджерів, касирів (офіціантів і охоронців не потрібно). Причому, якщо звичайне казино фізично не зможе прийняти більше людей, ніж є місця, то кількість гравців онлайн-казино практично не обмежена – доставити лишній сервер набагато легше, ніж добудувати до будівлі додаткову площу. Додамо до цього ще й таке: для того, щоб пограти в звичайному казино, туди потрібно прийти/приїхати/прилетіти; для того ж, щоб пограти у онлайн-казино, потрібно всього-лише бути підключеним до мережі інтернет. А гроші то люди витрачають і тут і тут. Такщо маємо ще один приклад успішного стартапу зі всіма ознаками веб 2.0.

Висновок: люди, які придумали і активно рекламують PokerStars.net – генії, і отримують великі гроші, а в перспективі будуть отримувати ще більші. І, здавалось би, нічого складного тут немає, – хтось же мав до цього додуматись. Все геніальне – просто! От би й собі щось таке вигадати…