Буває, якась знайома чи малознайома людина розповідає нам цікаву історію, очевидцем якої вона була. Проходить час, і цю ж історію ми чуємо вже від іншої людини, яка теж бачила все на власні очі. Згодом хтось третій розповідає те саме. При цьому, місце і час може відрізнятись, але фабула залишається незмінною. Стає зрозуміло, що ніхто з них насправді цього не бачив, та чомусь подавали все саме в такому вигляді.
Такі історії варто би виділити в окремий жанр народної творчості, на рівні з анекдотами. Зараз я розповім вам кілька історій такого типу. Ймовірно, що якусь із них ви вже чули (або навіть розповідали 
). Розповім так, як їх і розповідають – ніби я сам був свідком цих подій. Поїхали!
Випадок на автобусній зупинці
Якось на зупинці я чекаю на свій автобус. За декілька метрів від мене стоїть сексуальна довгонога дівчина. Не помітити її неможливо – настільки симпатична вона, і настільки яскраво виглядає. Раптом повз зупинку проїжджає легковий автомобіль. Він зменшує швидкість але не зупиняється. Один з його пасажирів, – такий собі сміливий молодий хлопчина, – витягує руку з вікна і прямо на ходу ляскає цю дівчину по попі. Читати далі »
Дурнуватий день – 1 квітня. І ставитись до всього серйозно (як зазвичай роблять такі серйозні люди, як ми з вами) просто неможливо. Тому, будемо жартувати і ми – як в офлайні, так і в онлайні.
Жарти “у тебе шнурівка розв’язалась” чи “у тебе біла спина“, вже не актуальні – всі про них знають (баян). Та на цьому знанні теж можна жартувати. Накидав тут кілька ідей для першоквітневих жартів. Користуйтесь на здоров’я – тільки обережно!
Першоквітневі жарти:
1. Вступаємо в розмову з людиною (випадковий перехожий або знайомий). Після кількох реплік:
Читати далі »
Якби в часи Сталіна були Однокласники.ру,
то страчені були б не лише його друзі, але і друзі друзів
Що було би, якби соціальні мережі існували завжди? Як би це виглядало? Можна лише здогадуватись. Навряд би Лев Толстой полюбляв Твіттер з його (всього-то) 140 символами. А скільки людей читало б ЖЖ Ісуса Христа! Можна лише уявити, якими сердечками і поцілунками була б розмальована стіна на сторінці ВКонтакте чи Facebook Казанови.
Коли я задав у твіттері запитання “кого б ви хотіли читати у Твіттері?”, серед відповідей були Ісус Христос, Гітлер, Люк Скайвокер, Степан Бандера і навіть Марічка з Антоном!
З огляду на цікавість теми вирішив трохи покреативити і уявити, як могли б виглядати записи з соцмереж чи блогів відомих персонажів.
Читати далі »
Всі люди різні, і кожен по-своєму бачить світ. Ставлення до грошей у всіх також різне. Нічого про це не пояснюватиму, просто розповім дві історії.
***
Історія перша. Місце дії – автобус. Він зупиняється на зупинці, двері відчиняються і до салону входить дівчина. Не закриваючи за собою дверей, вона дає шоферу гроші за проїзд та проходить далі по салону. Всі чекають, коли автобус поїде далі, та водій не рушає. Він чекає – в автобус дуже повільно заходить старий чоловік.
Читати далі »
Якось я вже брався за подібний переклад з російської – так би мовити, “окультурював” текст. Тоді це був пост Тьоми. Цього разу я “окультурював” вірші. А точніше – слова пісень. Двох пісень.
Читаємо і вгадуємо – хто автор оригіналів.
День народження
Всі ці розмови: – Як ти там пожива,
Вчора погода хороша була
Новий президент самбо полюбляє
Світло подорожчає, – телевізор нас лякає.
А я день народження не буду святкувати
Мені все набридло – піду краще спати!
Читати далі »
[Від автора. Моя сестра, яка інколи виступає редактором написаного тут, зауважила, що далеко не завжди зрозуміло - коли я жартую, а коли ні (тонко?). Тому, вирішив пояснити в двох словах, що вас чекає. Часто в інтернеті ми знаходимо статті, у яких написані давно відомі речі, подані так, ніби автор тексту відкрив Америку. Такі статті жодної інформаційної цінності не несуть, лише забирають час. Те, що ви зараз читатимете - спроба пародії на такі статті (теж без практичної цінності, зате - сподіваюсь - з гумором). Вдала чи не вдала спроба - судити вам. Критика вітається]
Я відправив цю статтю в редакцію lifehacker.com. Відповідь прийшла досить швидко: мені порадили більше ніколи не писати (не тільки їм, а взагалі) і про всяк випадок додали, що занесли мою адресу в спам. Тому, публікую статтю тут.
Читати далі »
Є одна хороша голівудська фраза – “Це моя робота” (It’s my job). Говорять її десь так… Останні хвилини фільму, звичайний американський коп (можливо навіть чорношкірий) щойно врятував землю від інопланетних загарбників. Він вилазить з-під уламків розбитого космічного корабля або якоїсь будівлі, весь в крові, кульгаючи, з перев’язаною ногою, одною рукою тримаючи закривавлену рану в боці, а іншою – красуню-героїню. І от, саме в такий момент (на фоні звучить фінальна пісня) красуня повертається до нашого героя і ніжно шепоче йому:
- Ти такий хоробрий!
на що він, чи то скромно, чи то пафосно, відповідає:
- Ітс май джоб!
І йдуть фінальні титри.
Та далеко не всі працюють американськими копами і рятують планети по четвергах, тому покреативимо на тему: як фразу “It’s my job” можна було б вжити веселіше. Але сьогодні у нас вечір гумору не простого, а чорного – слабкодухих (а саме так Google Translate переклав слово “слабонервных” – прим. ред.) прохання далі не читати.
Читати далі »
31 жовтня 2010 року Роман Ігорович Голубовський прийшов на виборчу дільницю близько 14 години, і взявши бюлетні у члена виборчої комісії, усамітнився в кабінці для голосування. Вийшовши з неї, він взяв на руки 3-річну дитину – свого племінника, як повідомила нас прес-служба Голубовського, – і давши йому згорнуті бюлетні допоміг опустити їх до прозорої урни для голосування. Далі, почекавши поки проголосують інші члени родини (за словами очевидців – мама, тато та сестра), він покинув приміщення виборчої дільниці.
Читати далі »
Не можу не матюкаючись передати, як мене бісять люди, які пишуть у форуми, блоги, коментарі та пошту слово “Баян!”.
Ну добре, молодець, знаєш ти цей анекдот, бачив цей малюнок, знайомий з цим сайтом, встиг з самого ранку прочитати новину – ну сиди собі і мовчи, дай іншим людям насолодитись.
Читати далі »