“Загублене місто”: український фільм, нудніший за розмови водія твого таксі

Відгуки та звіти Автор: Роман Голубовський [4,322 переглядів]

Теги : , , , , ,

Загублене місто - фільм, відгук

З 1 жовтня в широкий прокат виходить український фільм “Загублене місто”. І це не просто український фільм, а перший український науково-фантастичний фільм-трилер. Та на додачу ще й з Андрієм Джеджулою в головній ролі. Я сходив на передпрем’єрний показ в “Планету кіно”, подивився на Джеджулу, на фільм, і можу констатувати, що перший мені сподобався більше.

Коли я чую, що на екрани виходить черговий український фільм, мені завжди цікаво глянути, який він на цей раз. Вже пройшли ті часи, коли на українське кіно глядачі ходили виключно за його українськість. “Тіні незабутих предків“, “Поводир“, “Брати. Остання сповідь” та інші показали, що фільми українського виробництва можна дивитись просто тому, що вони – хороші фільми.

Але для того, щоб з’являлись такі фільми, повинні бути й фільми бездарні. Колись повинен був вийти на екрани перший український фільм жахів “Штольня”. Так само і тепер повинен був з’явитись перший український науково-фантастичний фільм-трилер “Загублене місто“.

На прес-конференції, що передувала показу самого фільму, автори розповідали трагікомедійну історію-виправдання про те, як 2012 року Державне агентство України з питань кіно виділило шалені на той час кошти – 6 млн грн – на цей проект, і як дві третини з цієї суми присвоїв собі корупціонер-продюсер, який зараз у міжнародному розшуку, і тому, мовляв, фільм недоотримав спецефектів.

Історія, звичайно, неприємна. Але вона аж ніяк не може виправдати примітивний сценарій, жахливу режисуру, ненатуральність гри акторів, незрозумілу операторську роботу та неякісний монтаж.

Я просто не уявляю, які б повинні бути видовищні спецефекти, щоб за ними не можна було розгледіти бездарності історії, вигаданої і знятої сценаристом і режисером Віталієм Потрухом.

На екрані ми бачимо картинку, доволі прийнятну для фантастики доби пізнього радянського союзу, але вона аж ніяк не тягне не 2015 рік. На перегляді фільму час від часу в залі роздавався сміх – глядачі сміялись не тому, що на екрані було щось смішне, а через незграбність побаченого – банальних діалогів, надмірної емоційності акторів, безглуздості сюжету.

Єдиним, що мені справді принесло задоволення під час перегляду “Загубленого міста” – це титри після завершення фільму.

Дякую за увагу!

P.S.: Натомість дуже раджу сходити на вже згадані мною “Брати”. Ось це кіно варте уваги.

Схожі статті

Сподобалась стаття - підпишись на оновлення по RSS, на пошту або в ЖЖ!

Коментувати